=====
Легенди днів давно минулих, Оповідання наугад, Казок відомих, що заснули Відкрився дивний зорепад. З’явилось раптом Лукомор’я Лукавий край на морі Чорнім, Де дуб високий до небес І світ казковий від чудес. На гілках дуба злото сяє, На ланцюгах гуляє кіт, Баюн відомий на весь світ. Там на мітлі яга літає, Там тридцять три богатирі Й красуня-лебідь у зорі.
Сьогодні дивні дні сучасні, Казки наївнії оті, Такі беззахисні й прекрасні, Як роси вранці золоті. Прямі й практичні наші люди: -А що мені із цього буде? Якщо ланцюг із дуба знять, Прогнать з гілля Кота-Баюна, А дуб спиляти на дрова, Тай хата буде теж нова. І Лебідь теж згодиться юна В якої зірка на чолі, Яга ж хай щезне на мітлі.
Такі сучасні наші казки, Безбарвне нашинське життя, Нам невідома ніжність ласки І сліз високе каяття. Нам невідоме Лукомор’я, Лукавий край на морі Чорнім, Де дуб високий до небес І світ казковий, світ чудес.
=====
На деревах ще листя трималось, Та вже холод торкався спини, Журавлі уже в небо здіймались, Формували прощальні клини. Уже обрій темнів поступово, В темно-синій згасав правоті, І береза на нім загадково В біло-жовтій горіла красі. І здавалося краю не буде Тим загадкам, що впали згори, Різнобарвне осіннє чудо Вже змішало усі кольори. І була в тім велика таїна, Що ріднила усі кольори, І цвітіння природи й руїна, Все прекрасне своєї пори. =====
Блакитне небо впало низько На крони клена золоті, А поряд молода берізка Жовтіла в дивній красоті.
Жила гарячою красою, Котра лиш восени бува, Біленька з жовтою косою Пори чарівної дива.
І прив’ядаючи прекрасні В своїй прощальній красоті, Ось-ось дощі з вітрами власні Зірвуть попони золоті.
І в тім розгулі непогоди Упадуть дивні кружева, І в коловороті тім, - природи, Наступить новая зима.
| 
у Вас 
1
