Ви дуже прозорливі, пане Андрію. Я не корінна одеситка, але живу тут уже більше тридцяти років. Родом я із Ів-Франківщини. А, що до мови, одеситів, то вона дуже оригінальна, якщо вам прийдеться спілкуватися з корінним одеситом, то не залежно на якій мові розмовляєте ви, спілкування буде прекрасним, він підлаштовується так, що не помітно розбіжностей. Одеса-велика деревня, як її називають корінні і тільки пошесть останніх років перетворила її в придаток сестри. З цього приводу в мене є вірш, якщо буде на то дозвіл, я його опублікую.
Пані Наталю, скільки оптимізму я почула на початку вашого твору, навіть душу "свободнолюбна і нездоланна" нашої України, але Наталю, звідки такий пісимізм в кінці вашого вірша? Написане гарне, але на душі моторошно. Чому"мабуть, вже скоро"? Вам, саме зараз, тільки жити і творити, адже ваше життя в розквіті сил і слово прекрасне.
Пане Андрію, чи не зарано думати про"час важкий"? Ви молоді, сповнені сил, енергії і безмежної батьківської любові, що витікає з вашого вірша. Наснаги вам і творчих злетів!