В сивій каламуті хуртовини,
Світлий день пригнічено пригас.
Певно, ми на вулиці єдині,
Хто в снігах ховається від вас.
Обійтися хочемо без свідків
Довгожданим радощам своїм, -
Ось і зустрічаємося зрідка
В снігопаду мороці густім.
Зігріваєм щоки зледенілі
Поцілунками серед зими.
Шкода, що не часто заметілі
Бачимо у Вишгороді ми.
Первопуток втоптуєм старанно
У зірчастій, прохололій млі
Ми удвох – заручники кохання,
Чи обоє грішники малі?
А сніжинки сіються густіше,
Місто засипають звідусіль.
Обіймаю жінку наймилішу
На центральній площі в заметіль.
|