Приємно почути Вас, пане Іване! Як завжди, Ваш коментар перший! Кохання - сенс життя людського. Справді, без сонця ніщо не росте, а без кохання ніхто не живе.
Невже ідея цього вірша настільки схвилювала Вас, Роксолано, що Ви вирішили запропонувати свій варіант? Приємно бачити таку увагу. Дякую!
Проте... порівняйте оригінал:
Загадкова ти, мов казка без закінчення, Мов серпневий перший зоревій. Мабуть, тому, що у церкві ми не вінчані, Повно тайн в твоїй душі палкій.
з Вашою строфою:
Ти загадка, казка без закінчення, Мов серпневий перший зоревій. Ми під небесами ще й не вінчані, Тайн багато у душі твоїй.
...Втрачається і милозвучність, і чарівність і глибина. До того ж виникає враження, що герої вірша - неодружені, молодята...
Те ж саме можна сказать і про наступні катрени.
Розумію, Ви хотіли допомогти мені позбутись "прикрості" - збою в ритмі. Даремно! В класичній літературі безліч прикладів, коли зміною ритма автор підкреслює щось, актентує на чомусь, змінює настрій, картину оповіді тощо. У мене саме такий випадок. Я би порадив і Вам, і іншим дописувачам, які нагострили на мене олівці критики, не поспішати з оцінками, не гарячкувати. Маємо перш за все поважати авторський задум, спробувати зрозуміти його. Але, у всякому випадку, дякую ВСІМ за увагу до моєї творчості!
Поважаю Вашу думку, Катерино. Чому я так зробив - я вже вище пояснив. До речі, в літературі переміна ритму - досить поширене явище, важко знайти поета, який би цього не практикував. Я тут Америки не відкрив.
P.S. Пані Таісо! Ні в якому разі мої слова не стосуються Вас. Оскільки Ви приховуєте навіть своє обличчя (замість Вас - профіль чорної кішки), то у Вас загадок багато!
Я не приховую, що у віршуванні прагну ясності, простоти. У Ж.Санд є цікавий вислів: "Простота - межа досвіченості, останнє зусилля генія..." Ні, я, звичайно, не геній, просто мені така філософія творчості близька і зрозуміла. До речі, Пушкін завжди викреслював у свої поезіях заумні фрази, слова, а на полях писав: "Непросто - значит плохо!".
Це мої, авторськї міркування, роздуми. І нічого страшного нема в тому, що Ви не погоджуєтесь. Навпаки. Просто у Вас своя точка зору, у мене своя. І це нормально.
Читаючи Ваш вірш, Роксолано, згадав полум'яну поезію Лесі Українки. Ви така тендітна, мила, чуйна і... раптом неймовірний емоційний вибух! Такий глибокий, громадянський, патріотичний, філософський твір! Такий земний і водночас космічний! Я відчув справжню естетичну насолоду! З одним не погоджуюсь: це заповіт не лише Вашому сину, Вашим дітям, але і моїм, і, сподіваюсь, всім, хто йде за нами... Браво!
Роксолано! Чудовий автобіографічний вірш-балада! Я вітаю Вас! Він мені дуже близький ще й тим, що багато в чому нагадує долю моїх предків. Під час репресій, т.з. колективізації, прадід Пилип Дейнека з дітьми і онуками мусив тікать із Сумщини в Донбас. Ось чому саме на Луганщині я й народився...
Світлано, дякую! Мені іноді закидають, що надто відверто пишу про свої почуття... Але по-іншому не можу. Писати інакше - для мене значить зректися своєї душі...