Талановито і образно, але не зрозумів останні рядки: В костях скрипить Наче в дверей Завжди болить Втрата ідей. Це ніби скриплять кістки як двері, але тоді краще написати ".. скрипить в кістках, наче в дверях..." поясніть будь ласка. Дякую за увагу. З повагою укран.
Змістовно так витончено, філософськи написано, сподобалось А от технічно трошки не вдалося - були місця при читанні де я збивався (якщо захочете поясню чому).
Я мало торував простори життя, багато чого не розумію і Ваш вірш теж по-своєму якос сприйняв, вибачте, якщо щось зрозумів трохи не так чи помилково. Отож, мені здається, річ не в осені, не у її сумних пориваннях і річ не у спогадах за юнацькими чи молодецькими розвагами. Настає час, коли розумієж, що музика не вабить, делікатеси не смачні, матеріальні блага - наче сміття, колишні забави вже не байдужі і "вино солодке не пянить", а що ж залишається, невже нічого, що не звеселяє? А залишається вічне, те що ніколи не вяне і не перестає Бути, те що приходить і розуміється не відразу. Кажуть це мудрість життя, а я б сказав це здобутки душі - те, хто що збирає напротязі років. І від того хто чого назбирав, (хто полови, а хто зерна) - залежить чим поживиться в такі хвилини, описані Вашим віршем... Спасибі за вірш
Значить головна ідея твору - немає місця де можна сховатись від совісті... А навіщл ховатись?, навіщо іти туди.. мені здається, це лише моя субєктивна думка (яку дехто не поважає), потрібно жити так, щоб не було про що жаліти. не сховатись від совісті мовчанням, не втекти від образ, потрібно набратись сили і визнати свої помилки, зрештою вибачитись і вміти пробачити іншому. Проте часто буває, що Великі Люди як діти, не хочуть цього робити, навіщо тоді мозолити очі своєю присутністю? Чи варто приносити біль тому, хто вважає що ти скридив когось, навіть своєю присутністю в словах? Як ти думаєш? Чи варто тоді самому втікати з його очей? А вірш твій сподобався
"Кожна дрібна обставини життя - чітку проекцію у вічність має..." Ось ці слова потрібно памяти кожному, вічність одна, з одною дорогою для всіх однаковою, а сьогоденне буття ще наступить не раз, залежно від того, скільки кому відведено... Це лише моя субєктивна думка, можете на її не зважати, якщо хочете, якщо Вам так буде легше...
Своєрідний вірш, трохи важко було читати, слідкуй за формою вірша - ритм (наголоси) і розмір (кількість голосних букв у рядках) - воно повинне поєднуватись у якусь закономірну структуру... Поважаю Ваші почуття у невидимих словах -
Шановний Василь Володимирович Мені здається не варто було відразу стільки пісень публікувати за одним разом, на все свій час. Те що я прочитав - сподобалось, прада хочу зауважити, що між піснею і віршем - дуже тонка межа, межа талановитого композитора. З повагою до Вашого слова
Які дами, такі й джентельмени Я знаю багато прикладів (спостерігав) де чоловіки-лицарі ставали чоловіками-..любителями випити.... і не тільки... Нам теж важко...
Мені теж здається, що головне, щоб не старіла душа, а зморшки, хм, це знаки мудрості, яка приходить зі старістю, правда в кожного вона своя... Це лише моя субєктивна думка Спасибі за вірш
Жінка, скільки ховається за цим словом... Мати, подруга, тітка, кохана, бабуся - просто і велично - Жінка. Жінка, вона володіє величезною могутністю перед чоловіками. Коли Вона сміється, аж самому сміятись хочеться, як тішить душу теплим словом, в ці хвилини хочеться бути Чоловіком, готовим життя віддати заради Неї. У Її руках сила Чоловіка, лише у її, памятайте про це... Жінка, навіть не уявляє як розриває серце важким словом, порухом руки чи похмурим поглядом. Це зводить чоловіків з розуму, доводить як писав Іван (інхірт) до божевілля... добре якщо заслужено, але часто - ні... Аааах. І тоді рушаться першооснови, кришиться фундамент. "Які дами, такі й джентельмени..." тож будьмо разом! Хай живе Жінка!
Дякую друже За уважність, теплі слова і оцінку Мабуть на моїй сторінці не працють сердечка з оцінками - ти четвертий кому не вдається проставити сказане, хоча звісно мене гріє не оцінка, (яку хтось любить ставити без коментаря) а слова, прості слова. Спасибі
Приємно читати Ваш коментар, дякую.. Я радий, що Вам є куди у важкі хвилини йти, а мені дуже часто, немає куди йти... - втікаю самотністю, а самотність як мачуха...
Мені здається, що це бурхливий, напружений вірш, структура рим по три рядки підряд... оригінально, тільки рядок "...допоки я з тобою пряна ніч нам" - вибивається мені здається, це лише моя субєктивна думка - поєднання односкладових слів у кінці рядка варто уникати - важко прослідкувати наголоси... Загалом сподобалось, я б тебе назвав поетом Кохання, дуже гарно змальовуєж ці почуття
Наперед перепрошую за свій коментар, наберись терпіння і... Отже, пчсихологічно напружено, але або я якийсь не такий, або оповідання не зрозумів - одним словом під час прочитання я відразу після згадки про Максима зрозумів, що вона й далі зустрічається з Максимом - образ Наталі, змальований дуже чистим, вірним і розбитим коханням, тому вона ніяк не могла, як казали сусідки, зустрічатись з іншими. Проте я думав, що він справді живий... ну ти вирішила завершити містикою? (як зазначала пані Катерина). ну твоє право як автора... І дочитавши до кінця не сподобався мені кінець - мені здається у потойбіччі люди не змінюються, навіть навпаки закріплюються і якщо Максим справді кохає Наталку то він, мені здається, повинен був сприяти її відносинам з Романом... Це лише моя думка, недосвідченого, малоначитаного і неграмотного юнака - будь ласка не ображайся. За розвиток української прози, за психологічну напруженість і старанність -