Приємно читати Ваш коментар, дякую.. Я радий, що Вам є куди у важкі хвилини йти, а мені дуже часто, немає куди йти... - втікаю самотністю, а самотність як мачуха...
Мені здається, що це бурхливий, напружений вірш, структура рим по три рядки підряд... оригінально, тільки рядок "...допоки я з тобою пряна ніч нам" - вибивається мені здається, це лише моя субєктивна думка - поєднання односкладових слів у кінці рядка варто уникати - важко прослідкувати наголоси... Загалом сподобалось, я б тебе назвав поетом Кохання, дуже гарно змальовуєж ці почуття
Наперед перепрошую за свій коментар, наберись терпіння і... Отже, пчсихологічно напружено, але або я якийсь не такий, або оповідання не зрозумів - одним словом під час прочитання я відразу після згадки про Максима зрозумів, що вона й далі зустрічається з Максимом - образ Наталі, змальований дуже чистим, вірним і розбитим коханням, тому вона ніяк не могла, як казали сусідки, зустрічатись з іншими. Проте я думав, що він справді живий... ну ти вирішила завершити містикою? (як зазначала пані Катерина). ну твоє право як автора... І дочитавши до кінця не сподобався мені кінець - мені здається у потойбіччі люди не змінюються, навіть навпаки закріплюються і якщо Максим справді кохає Наталку то він, мені здається, повинен був сприяти її відносинам з Романом... Це лише моя думка, недосвідченого, малоначитаного і неграмотного юнака - будь ласка не ображайся. За розвиток української прози, за психологічну напруженість і старанність -
Шановний Володимир Вітаю Вас на цьому сайті. Бажаю знайти тут надійних друзів, підтримку і допомогу у розвитку Вашого таланту. А талант безумовно є і головне працювати над його вдосконаленням. Не варто публікувати декілька віршів відразу, краще чергувати хоча б через день свої публікації. Цей вірш як і попередні, сповнені розчаруванням і смутком. Ваші почуття у рядках дуже пекучі і пробирають своєю щирістю... Бажаю щоб у життєвому шляху Вам траплялись побільше хороших людей, які в будь-яку хвилину здатні зрозуміти і підтримати.
Вірш пробудив дуже багато думок... Зокрема - мені здається, лише з моєї субєктивної точки зору, можливо і ще не докінця продуманої, трохи наївно-дитячої, що не варто сумувати за втраченим часом, адже залишаються безцінні спогади... Невідомо хто скільки проживе і чи проткне пагін каменя, головне Жити так, щоб не було за чим сумувати. Щоб колись з гордістю можна було сказати: "Це життя я б прожив би так само..."
Це поезія, а так приємно, що багата, образна, справжня українська поезія Ви так проникливо і детально це змальовуєте, наче самі пережили все це, можливо в іншому житті Ви справді були Тою Роксоланою... Успіхів у творчості
"Хіба тобі не шкода, що любов Вже одцвіла? а іншої не буде" так сумно Проте знак питання наче додає надії, наче трошки спростовує це твердження. Погоджуюсь дуже поетично
Є речі які нам важко "дістати" погоджуюсь з Вами Останній рядок вірша підняв настрій, це наче вилиті переживання з добрим кінцем. Дай Боже щоб так і було
Ваш стиль написання віршів неповторний Він вносить свою "родзинку" у цей сайт - дуже солодку родзинку. Вірш цей психологічно наповнений і глибокий, мені так здається...