"Гречаним цвітом піниться душа..." -- і одразу медом гречаним, на сонці (дебелому?..) розніженим запахло.... гарний і навіть прекрасний вірш!
Лежу, як тать, сховавшись у траву, І наслухаю звіром нетерпляче. Пахкої рані в пазуху нарву, Та й озирнусь: ніхто, бува, не бачив? -- дуже!.. в смислі - гарно і емоційно щиро... правдиво...
така мініатюрка симпатична вийшла у Вас, пані ЛюК... поставте її у стрічку віршів -- цілком самостіна і завершена "річ"... можна назвати цього вірша - "ПОБІЖНО..."
але ми- люди...ми - оте зв"язуюче великої вервичної системи, ми-часточки усесвіту пульсуючі і кожен з нас -це вибрані поеми... -- прекрасно! як і увесь вірш...
Пробризкав дощик літній, легкодухий, Очистивши повітря аж з-під хмар. Надихатись не можу. Навіть зринуть Безкрилих, нас, зриває в легкі рухи – Злетіть, до неба, до віддалених Стожар.
отака вона -- грань виявилася для янголів, які не пристали ні до білого, ні до чорного... так і залишаються на грані між "цим" і "тим"... самі не знають, хто вони... дякую, пані Катю, Ваші думки завжди мені цікаві... "СПОКІЙ ВІЧНОГО РУХУ" -- незабутня для мене фраза...
це душа, яка не зробила вибору... це й стало її вибором... взагалі-то це янголи... мабуть, можна й душами їх називати... безсмертні ж... тому у володінні Сірого Янгола -- все отаке нестабільно-розмите: дими, тумани, хмари і далі за текстом...
та це не стільки моя концепція, скільки "всесвітньо відомого" і знаменитого філософа (заради впливовості посилання) Еріха Фромма... і ні скільки вона проти чоловічої любові не спрямована -- Фромм -- не жінка, він -- чоловік... а ще він психоаналітик і мислитель... ці його думки викладено у праці "Искусство любить" -- я тільки згодна з його дослідженнями, які допомагають розуміти різницю, а не когось засуджувати... матріархат і патріархат - різні за вихідними точками системи... зараз патріархат... і у релігії також... Хіба Бог-Отець не ставить 10 чітких умов любові своєї? Хіба не покарав Вавілон (і не тільки) за порушення його умов? Бачу, такі коментарі дають тільки привід для суперечок... тим паче, не з тими, кому адресовані, а цілком для автора коментаря не цікавим суперечником... врахую...
люба пані Катю, це справді - містика... невидимий світ і його вплив на світ наш, видимий... від того, що ми його не бачимо, він існувати не перестає... я хотіла сказати про механізм викачування із нас енергії, яка є їжею для астральних темних, тобто голодних, енергетичнонезабезпечених істот... вони ворушать наші печальні спогади і почуття вини, ми переживаємо пережите боляче, печально - а це саме те, що їм і треба - енергія печалей наших... вони її поглинають... дуже ненаситні... бо нездібні насичуватися енергією самостійно, або через те, що живуть у темряві... тому, треба контролювати свої настрої чи стани, поселяти в собі радість, минулі якісь прорахунки -- проаналізувати, прийняти і відпустити -- і собі також відпустити... саме для того й введено церквою таїнство сповіді і причастя... якщо людина, покаявшись, все одно не може вибачити собі якийсь вчинок, то це погано, це означає, що вона, людина, не вірить у милосердя Боже...
таке, пані Катю, порівняння точне і вдале -- сидить мати, як стара верба... справді схожі... за якимсь станом внутрішнім.... тонко Ви відчули ... астосовно теми -- хай Бог милує кожнісіньку матір і береже всіх діточок їхніх...
люба Роксолано! от ти інтуїтивно і відчула, і потвердила віршем цим твою цілковиту приналежність до істинно Жіночого Першоначала -- Начала Начал... ти так просто сказала про "БЕЗУМОВНУ МАТЕРИНСЬКУ (притаманну Жінці) ЛЮБОВ"... любов "нізащо" і "нічомУ" -- тобто, саме безумовну... але протилежна, яку ти зовсім заперечуєш... -- то є якраз БАТЬКІВСЬКА (чоловіча, тобто) УМОВНА ЛЮБОВ... мати (жінка по суті) любить безумовно -- просто за те, "що ти є" і що ти -- такий, і що "ти мій"... і цього досить... а от батько (чоловік) любить "за щось": за те, що слухняний, за те, що розумний, за те, що продовжувач роду, за гарні оцінки, трудолюбство -- одне слово, за те, що є важливим у його, чоловічому, розумінні... дружину люблять за те, що гарна, що господиня, що неконфліктна, слухняна, престижна, слабка, надійна -- яка хочеш, але "якась"... скажу тобі ще одну "страшну" річ -- Бог -- ОТЕЦЬ... (це з тих часів, коли панує патріархат у людському суспільстві)... тому жінка зо своєю НЕЛОГІЧНОЮ любов"ю... одне слово -- "теж людина"...
дуже цікаво, як чітко ти про все сказала... а "люблю" в кожній клітинці-- гарний образ і прекрасне бажання і побажання - у переносному смислі... бо якщо у прямому -- то це може бути виявом відчаю, у кращому разі -- медитації, самопорятунку від гостроти почуттів, які заволоділи усим людським єством на якийсь момент часу... таке минає... сподіваюся, я не розчарувала тебе своєю недоречною "вівісекцією"...
а вірш, як поетичний твір - класний!... і як філософський -- також...