|
Королева була холодною,
довершено благородною
таку упізнаєш здаля:
правила –
без короля…
Королева любила біле
іншого – не розуміла,
як вміла
Королева сприймала відтінки
і сутінки всіх кольорів –
тільки на білому тлі,
чи в кришталІ:
у прозорих глибинах
її льодІв…
(дальтонізм своєрідний
поеток і вдів..)
Королева
між вічних мерзлот жила –
така їй місія
випала:
могла б молитися,
і проситися
до тепла,
до квіток і зела,
та Королева
гідна призначення свого
була…
долю
з достоїнством прийняла
і з достоїнством голову
вИсоко нес-ла…
Королева
сІяла в небі зірки,
щоб цвіли,
як ніби дрібні квітки:
рясно і біло…
суворі північні вітри –
рідні дядьки –
цілували їй руки
невміло,
розказували
героїчні казки…
придворні дами –
хурделиці і завії,
вмочали пальчики
у небесні зірки,
як у ковані з срібла
коновоч-ки –
сотали з них
тонесенькі
срібні нитки
і гаптували
на білому тлі –
довершено білі лілії;
самими кінчиками
кришталево-магічних ножів
висікали у прозорІні
делікатно-видовжені
плавні лінії
придворні лицарі і пажі…
з тих
ідеальних ліній
Королева
писала на всіх шибках
ідеї
дивні свої
і мрії:
як ніби папороті
живі,
тільки суціль у крихкому
холодно-білому
інеї…
являлися
з-під її руки
і неповторно витончені
сніжинки –
чимось схожі
на довершено-точні
білі квітки –
зітхали мовчки
її дядьки,
дивлячись на оті
сніжинки-квітки:
«…далось же їй
оте щастя колишнє
навіки у пам`яткИ…» –
журились потайки
холодні вітри –
сніжної Королеви
суворі дядьки…
що приносили їй звідусюди
героїчні свої
казки
коли ж западала ніч,
у тиші своїй довершеній
кришталево-дзвінка,
у спочивальню
до Королеви
щоразу входила
дівчинка –
зовсім маленька
і зовсім собі така
босоного-роззуто-сільська…
русява і кароока,
сторожкА!
як лісовий птах –
вмощувалась
у головах,
дихала тепло
Королеві на сонні вії
(усі діти
так затишно дихати
вміють…) –
і танули доокруж
вічні льоди й інеї…
з-під снігової ковдри
прокльовувалась
безстрашно
квіточка –
три пелюсточки
біло-тендітні…
Королева
сяяла уві сні –
тулила до серця
холодного
первоцвіти дрібні
сНІЖНІ…
20.10.2012
| 
у Вас 
1
