"..нема пророка у вітчинІ моїй..." лицем до лиця -- лиця не розгледиш... бажаю Вам розуміння близьких Вам і дорогих людей... і навзаємне... а вірш -- алмаз... і Ви -- золото...
Любов - чистилище для двох?... -- здається, так воно насправді і є... взаємочистилище для двох... фундаментальний висновок Ваш, не зважаючи на знак запитальний і трикрапку...
прекрасно-сильно-трагічно правдиво! що можна сказати поетові такого гатунку -- Ви, пані Наталю -- червонне золото! а твори Ваші -- алмази чистої води...
оце життя! оце -- літо! оце -- Поезія! а то "нитіки" тут всіляки, з мене починаючи, вже передчуттями осені пройнялися... люба Роксолано -- ти увірвалася на сайт після паузи проминулої справді як ніби Сонце з-за хмаринки викотилося... стільки життєрадості у словах твоїх, стільки енергії ключової, джерельної, цілющої! тричі БРАВО!
не дивно, що саме в осерді, средохресті літа народження твоє... вітаю тебе! палай красиво, як ти вже це й робиш, СЯЙ І СВІТИ!
в такому разі ми -- цілковиті однодумці! дякую, що ми так швидко порозумілися... заходьте! не буду більше уточняти, буду тільки радіти візитам Вашим...
замальовка? ну, не знаю... я сприймаю це, як повноцінний завершений твір... хоча, можливо він і справді справляє враження замальовки... зате -- прекрасна! і я дякую Вам за візит і відгук...
(Зарисовка -- рисунок с натуры, выполненный, как правило, вне мастерской с целью собирания материала для более значительной работы, а также ради упражнения или со специальной целью (например, по заданию газеты, журнала).
дуже серйозну і "небезпечну" тему зачепили, пані Катерино! критики, як правило, це -- "сам не вмію, але вас навчити можу..." і ще -- поет і критик так само далекі одне від одного, як громадянин і чиновник, як Віра і релігія... процес літ.критики -- це процес нав"язування суспільству розумінь, вподобань якоїсь групи осіб чи однієї особи... за цим завжди стоять чиїсь приватні інтереси... критики -- самозванні пастухи, які зганяють усе творче в отару, щоб контролювати (від імені влади чи власного властолюбства)... наглядачі... які інакше проникнути у літ.процес таланту не мають. є серед них і конгеніальні авторам, творчість яких вони тлумачать, але таких одиниці. і не треба лукавити -- жодна людина не любить критики в свою адресу, якщо тільки вона не страждає мазохізмом -- такий висновок зробили філософи-психоаналітики... "я люблю критику" -- або трафаретне, набуте, вимушене твердження, страх виявитися не таким, яким тебе хотять бачити, або любов до принижень (мазохізм)... підказувати і вчити -- це підказувати і вчити... а критикувати -- це демонструвати власну нахабно- домінантну позицію... думки автора цього коментаря легко можуть не збігатися з думками загалу, але автор викладає лишень власну думку з даного питання і на істину в останній інстанції зовсім не претендує... всім, хто захоче сперечатися, одразу ж скажу -- ЗАЛИШИМОСЬ КОЖЕН ПРИ ВЛАСНОМУ ПЕРЕКОНАННІ... з гдибоким шануванням -- В.С.
правда Ваша, пані Наталю! не кожен іще повірив, що має свій стиль... індивідуальний... як лінії на пучках пальців... чи ДНК-код... завжди приємно спілкуватися з Вами..
дуже рідко скаржуся на літа мої і самотність сердечну, бо не відчуваю до них обох чогось неприязного -- природні речі... літа -- як крила, що ростуть-ростуть поволі, аж поки виростуть такими, яким до снаги стане підняти душу до небес... а самотність -- умова творчості... то настрій такий гупання ті за вікном нічним мені навіяли... дякую, що заходите...
дякую щиро, пані Mashylja! радію, що вірш здався Вам красивим... вибачайте, що трохи сумний -- яблука падають беззворотно у траву, назавжди, можливо, тому...
я, любий пане paliychuk, дуже сонцезалежна істота земна -- коли Сонце починає віддалятися -- починаю впадати в меланхолійні настрої... і таке триватиме аж до кінця грудня, коли Сонце "передумає", постоявши три доби у найвіддаленішій точці (апоастр, здається, точка та називається) і рушить помаленьку у зворотному напрямку -- ДО нас...
наразі дякую Вам за візит і гарний відгук... приємні стосунки наші...
звідки трагедії в серці Вашому завжди осяЯнному? може, як і в мене -- передчуття?.. осені... Сонечко віддаляється від Землі нашої... коротшають непомітно дні...
пані Наталю, мій журливий настрій Ви посилили до розпачливого... замріяну печаль -- до трагедії... гарний вийшов відгомін у Вас... приємно, що передчуттям осіннім моїм навіявся...
люба п.Наталю, все написане -- завжди належить тому, хто його (написане) читає... то я так хитренько набиваюся на відвертість, натякаючи п. Наталі дати мені привід поговорити про себе...
пане Мартине -- тричі браво!!!! прекрасний вірш... достеменно передали і спеку, й спрагу... і спекотно-спраглу любов -- до землі рідної, і до обраниці Вашої Милої... трохи скорпіон той -- жорстокий, але додає до загального переживання -- трагізму... безвиході... і питання Ваше риторичне ніби -- чи готові й ми кров одне одного пити -- вже та кров п"ється, бо й серед людей без скорпіонів не обходиться... ще протягнуло це питання асоціативну павутинку до пісні "Штиль" (Валерій Кіпєлов виконує) -- якраз вчора чогось з цією піснею день прожила...