гупають яблука
глухо
і лунко
у саду нічному,
місяцем уповнІ
містично осяяні…
ніби ходить там хтось
неприкаяний…
ніби, хоче сказати мені
вві сні
про самотню столітню втому…
ходить, ходить…
шукає і не знаходить
стежки в траві додому –
до дверей! до клямки! до рідної хати…
хоче
свою невідступну втому
з плечей пониклих здійняти
і вкласти на лаві – приспати…
гуп-гуп…
прокинуся,
вигляну пОзирцем у вікно –
пОрожньо,
нікого не вид-но…
принишкне від погляду,
зачаїться,
постоїть
і знов рушає:
гуп-гуп…
так… безнадійно
…про щось же гупають яблука ті за вікном…
ні-ні, не знаю…
домнешта старенька моя достигає,
літо минає
літ-то...
літо:
життя прожито,
а пари серцю
немає…
видно, гупає десь
попід чужими вікнами –
мене
шукає
гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп в моїм серці в електро-дугу хтось впіймав всі гіркі жалі а від мрій залишив лиш тінь гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп відбиває хтось в скронях тугу навіть місяць ясний засумнів співчутливо киває мені гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп тільки вітер торкається губ щем розлуки звива, мов змія, і згасає надії маяк гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп до життя я згубила снагу сни і ті позгіркали давно мов старе перестигле вино заблукало десь щастя моє вже й зозуля мені не кує вбережи мене, Боже, від згуб! гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп...:shy:
пані Наталю, мій журливий настрій Ви посилили до розпачливого... замріяну печаль -- до трагедії... гарний вийшов відгомін у Вас... приємно, що передчуттям осіннім моїм навіявся...
Я просто написала те, що відчувала в дану мить, а Ваше "гуп-гуп" допомогло виплеснутись моїм емоціям у простір... Це я Вам дякую, Валю, наче й полегшало трохи...
звідки трагедії в серці Вашому завжди осяЯнному? може, як і в мене -- передчуття?.. осені... Сонечко віддаляється від Землі нашої... коротшають непомітно дні...
Та це я ближніх завжди вчу вірити у диво, оптимістично дивитись на світ, а сама стосовно себе - песимістичний фаталіст... а передчуття справді невідворотно слідують за мною тінню...
правда Ваша, пані Наталю! не кожен іще повірив, що має свій стиль... індивідуальний... як лінії на пучках пальців... чи ДНК-код... завжди приємно спілкуватися з Вами..
дуже рідко скаржуся на літа мої і самотність сердечну, бо не відчуваю до них обох чогось неприязного -- природні речі... літа -- як крила, що ростуть-ростуть поволі, аж поки виростуть такими, яким до снаги стане підняти душу до небес... а самотність -- умова творчості... то настрій такий гупання ті за вікном нічним мені навіяли... дякую, що заходите...
дякую щиро, пані Mashylja! радію, що вірш здався Вам красивим... вибачайте, що трохи сумний -- яблука падають беззворотно у траву, назавжди, можливо, тому...
я, любий пане paliychuk, дуже сонцезалежна істота земна -- коли Сонце починає віддалятися -- починаю впадати в меланхолійні настрої... і таке триватиме аж до кінця грудня, коли Сонце "передумає", постоявши три доби у найвіддаленішій точці (апоастр, здається, точка та називається) і рушить помаленьку у зворотному напрямку -- ДО нас...
наразі дякую Вам за візит і гарний відгук... приємні стосунки наші...
З тривогою і сумом приходять до нас наші зимові роки.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Це я Вам дякую, Валю, наче й полегшало трохи...
