ну, вдячність -- це щось дотичне до душевного комфорту.... сонцю й вітру також дякуєш, зауваживши, що вони Є... а втім, як Вам краще, пані Наталю, хай так воно і буде... з симпатією -- В.С.
так, ми... наша традиція, передбачає неприйняття порожнечі, але цікава мені філософія даосизму якраз в основу доростання до Найнайвитонченішого кладе Порожнечу -- ненаповненість... але то таке... кому що до серця торкається... я не мала сумніву, що Ви зрозуміли мене -- ви, пані Наталю, завжди розумієте мене глибоко... за що й дяка моя Вам постійна...
дякую, пані Наталю... тут, правда не стільки про порожнечу, скільки про "не сотвори собі кумира..." але ваша порада також, мабуть, комусь стане в нагоді...
дякую, люба пані Галю... чого ж іще бажати мені після слів Ваших?... радію щиро... і тому також, що ми з Вами належимо до однієї стихії -- "найпалкішого Вогню Зодіака..." -- "ми з тобою однієї крові..." -- пам"ятаєте, у Кіплінга...
свавільний дух стихії і правічний страх (і стійкість!..) людини -- Ви, пані Катерино, поєднали ці непереборні сили у вірші Вашому... він живий і дихає... дуже схвильовано... прекрасний вірш!
"...але ж це не я пишу, це мною пише...) " -- пані Оксано! я знаю -- від цього ніколи не відречетеся... це -- ГОЛОВНЕ, що нам слід знати... приємно познайомитися з Вами... і тепер остаточно зрозуміло, ЧОГО саме Вас так відверто і публічно шанує пані Наталя...
дякую щиро, люба Мурашечко! приємно читати такі слова... кожен з нас всередині себе, власне, самоцвіт... колір і світло сполучаємо воєдино і розлучаємо водночас...
я розпачливо руки розвела -- я нічого не розумію... що ж це за таке?... болюче... кричуче... аж до діареї діло дійшло! -- це вже нервова система реагує збоєм на якийсь дистрес... така якась пора цьоголітня -- всі криком від болю сердечного кричать... може, це через парад планет, що має статися, чи вже точно перед кінцем світу всі.... ось Вам, пане Мартине, подорожничок з України -- до серця прикладіть...
звіт... перед Богом... і перед собою водночас -- без тіней... перед абсолютним Світлом і Любов"ю... Ви праві, пані Катерино.... про це слід би щомить пам"ятати...
дякую Вам, пане Іване, і серцем і рукою... найбільш за те, що сприймаєте форми моїх творінь такими, як вони є... дозволяєте їм волю і самобутність -- не сварите їх за те, що не вписуються вони в трафарет і традицію... приємно спілкуватися з Вами -- людиною-Особистістю... бо людей-роботів така нестандартність просто дратує... при тому їм важить донести своє роздратування до автора-порушника норм...дякую вам і повторно, і постокротно...
додам лишень, що класичними строфами я писала протягом майже всього життя, а отак -- останні два роки -- дала волю і собі і віршам... вже не намагаюся "сподобатися й догодити..." -- яка є, така є... важливе сказали Ви -- що читається невимушено...