...від канапок під виструнченими колонами ялиць... а гриби які ми знайшли... а як сміялися... до речі, як там сов почувається?... не розрішився іще?.. добре було з вами... і сонечко, і річка там, за лугом... красота! і щирість... і відкритість... і львівський ваш аристократизм у побуті... окрім як і в усьому взагалі...
і я про те ж -- розмови з собою... хіба не це і є -- вірші наші? люба Наталю, зізнаюся, що хоч я і поїхала від вас додому, але так і продовжую перебувати в зАмку тому затишному, в колі нашому живому... вдячна...
ні, ні, ми на "Ти"! ох, так я сумую за вами всіма! так я Вас люблю... і тебе... хоч бери і лети у Станіславів разом з пташками перелітними... ластівками... чи їм не в тому географічному напрямку?...
Оксаночко, такі "речі" я називаю геніальними, але ти будеш таке моє сприйняття запечувати... то де мені взяти іншого слова?.. як ти собі хочеш, а
"Сукають парки вузлувату нить, У яблуці зерням Єлена спить..." --
отут від свого не відступлюся -- геніально... у тебе стиль різьб`яра... тобто -- графіка... чорним по золотому... на даній території обрамленого чітко просторового фрагменту Вічності...
пані Катерино, цей вірш не тільки прекрасний, вправний, він -- філософський, бо Ви сказали про грунтовну, наріжну потребу і здібність серця ЛЮДСЬКОГО -- здібність відчувати радість, любити усе довкола, і травинку, і флоксинку, і хмаринку, і росинку... тільки дітей Своїх благословляє Бог наш даром таким, а ті, що люблять тільки гроші і владу... Христос сказав про них дуже відверто (як і все, що Він сказав...) -- не Божі діти... їхній батько -- злий дух... не хочеться слово те писати тут... Ви знаєте... стосовно ком і інших розділових знаків -- не ставте їх взагалі -- ніде... є такий стиль -- і він цікавий і повноцінний -- кожен ставить "знаки" сам, читаючи, на свій смак... і не журіться з такого дрібного приводу -- Ви ставите коми там, де ВАМ треба, де хочете, щоб читач мав паузу -- і це Ваша логіка, і Ви -- автор, і Ви маєте повну волю чинити так, як Вам завгодно... може, саме тому Ваша пам"ять і не приймає тих "правил для всіх"... я от речення з прописної починаю -- бо так має бути в моїх текстах, А НЕ ІНАКШЕ... я навіть зрозуміла чому я так чиню -- бо велика буква так якось видається, нависає над іншими... є в тому трохи зверхності якоїсь, навіть чванливості і нахабства ніби... тому я заголовних букв не ставлю там, де не хочу... де це недоречним здається мені... не ставлю крапок в кінці, бо до решти ніколи не скажеш, отже, думка продовжується і по тому, як слова вже всі висипано... я скрізь ставлю трикрапку, бо люблю її -- одне слово, не боріться з оригінальністю Вашою, а прийміть її, зрозумійте в чому її причини -- це буде цікаво... гарний вірш Ваш... любите -- і Вас люблять...
В ЖОДНОМУ РАЗІ --НІ! ЯК МОЖЕ ОБРАЗИТИ ЩИРИЙ такий коментар, пані Галю! навпаки цікаво, бо несподівано -- для мене... інколи такі нюанси знаходиш у віршах!.. автор і не здогадався б... і це головне, бо це і є -- СПІВТВОРЧІСТЬ, співпереживання... а заради чого ж ми одне одного читаємо?... є там, у віршеві моєму, безумовно настрій, який Ви відчули... не було б -- не відчувся б... і я вдячна Вам за коментар... справді...
дуже цікаве сприйняття Ваше, пані Галю... а я писала в стані такого умиротворення... все буде знов... і те що зараз є -- самЕ в собі так само прекрасне... звичайно ж, Ваша версія має повне право на буття.. дякую Вам щиро...
дякую, пане Йване... я, мабуть, вже завершу герелицю вітальників Ваших -- з днем народження, що минув недавно... бульте щасливим усередині себе завжди -- щиро зичу...
люба Роксолано! оце так промовляє душа -- без втручань і "перекладу"... а Душа не промовить про суєтне і мирське -- так-но про Вічне... прерасний Твір...
о! якби ця дитина знала, чого вона хоче і чого не хоче! дай Боже, щоб самими балачками й обійшлося, з роками таке минає... Хай Бог береже Вашого ЛГ, пані Катерино... а тема -- дуже актуальна...
вістря сонця запеклося никне болем чорний страж --
оце унікальні два рядки (в моєму сприйнятті). але й без дужок можна обійтися, то я так -- з обережності... унікальні! бо одразу ж -- сонячний день, отже -- зелень насичена... трава.. в траві -- дрібні квітки... якась кам"яниста місцина... якась безлюдна... спис кинуто -- цього не видко, бо дуже швидко і беззвучно --але! сонце зблиснуло (відбилося!) у вістрі списа, ніби вогнем кинуто! сонячною стрілою... і миттєвий наслідок -- "никне болем чорний страж"... вірш -- але після цієї яскравої картинки -- перечекати треба... щоб осліплення від того сонячного списа минуло...
прекрасно... як зірки в ясно-прозорому небі нічному... розкотилися і розсипалися вільно, як хто, зо жмень сИпано, котитися схотів... і слова... ніби Ви їм, пані Оксано, заради бажання власного, верхні гудзички порозстібали і зав"язочки тугих корсетів попустили... отаке приємно-дегкодихе враження моє... не образитеся ж?...
...якщо висловити враження емоційно -- позитивно емоційно, звичайно ж -- Ви не повірите і відмовитеся... тому... Роксолана каже "мозаїчно" -- повторю -- справді, мозаїчно... а від себе додам -- і медитативно... але, можливо, це я сама так сприймаю... довершено.
п.Наталю, це відверто геніальні рядки -- у моєму приватному сприйнятті... такі слова не висидиш і з потилиці не вичухаєш... хоч скільки рахуй склади і розставляй за схемою наголоси, хоч як вимучуй чахлість рим... ...такі рядки! -- приходять до серця, як прозріння, як приходить до легенів повітря, як ввіходить до світлиці недільної безперешкодний дзвін запагорбного храму...
"Вчорашня пам'ять завтрашній не вірить?" -- як здорово!... яка тема! окрема тема, вплетена в канву вірша, але й "сама в собі" водночас... минуле не вірить "майбутньому минулому"... яке ще має колись прийти і.. пройти! цей рядок особливо вразив...
могутньо і грандіозно! це -- справажнє: і Поезія, і Почуття... на жаль, репутацією подякувати не вдається -- тільки через 5 днів чомусь... думаю, не забуду...
з такими Творами можу тільки чемно вітати, що і роблю -- вітаю, пані Наталю... це -- сАме ТЕ!
люба моя п.Роксолано! сама думка про те, що зором твоїм і серцем Ти торкалася рядочків вірша мого -- вже найвища нагорода... Той, Хто Любить -- є у кожного з нас, думаю... ні, впевнена... може Він -- Янгол-Хоронитель, а може -- Ісус Христос... а може... одне слово -- Світло Він... Свтла Бажаю тобі скрізь і в усьому, бо подібне прагне подібного...
о... пане Йване... воно то так.. неможливо мене не любити.. але й любити -- майже неможливо... як засвідчила практика... але Той, Хто... -- Він справді любить мене, а тому розуміє, поважає, знає і турбується... ніколи мене не покидає і показує мені вірші живі... так нам обом цікаво і затишно... дякую Вам за слова Ваші -- такі вагомі і важливі для мене...
побачимося, таким чином, у емпіреях Люба пані Наталю, ніколи не відмовляйте собі в задоволенні -- політати, особливо коли "тягне" в політ... можу тільки радіти, що цього разу бажання одірватися від землі виникло у Вас у зв"язку з Тим, Хто Любить моїм...
класична ситуація, на жаль... любилися -- не повінчалися, бо погубилися по дорозі... ах, жоржини... довго і прекрасно цвітуть у саду -- але до першого заморозку... вдалий образ...