Я люблю...

пані Катерино, цей вірш не тільки прекрасний, вправний, він -- філософський, бо Ви сказали про грунтовну, наріжну потребу і здібність серця ЛЮДСЬКОГО -- здібність відчувати радість, любити усе довкола, і травинку, і флоксинку, і хмаринку, і росинку... тільки дітей Своїх благословляє Бог наш даром таким, а ті, що люблять тільки гроші і владу... Христос сказав про них дуже відверто (як і все, що Він сказав...) -- не Божі діти... їхній батько -- злий дух... не хочеться слово те писати тут... Ви знаєте...
стосовно ком і інших розділових знаків -- не ставте їх взагалі -- ніде... є такий стиль -- і він цікавий і повноцінний -- кожен ставить "знаки" сам, читаючи, на свій смак... і не журіться з такого дрібного приводу -- Ви ставите коми там, де ВАМ треба, де хочете, щоб читач мав паузу -- і це Ваша логіка, і Ви -- автор, і Ви маєте повну волю чинити так, як Вам завгодно... може, саме тому Ваша пам"ять і не приймає тих "правил для всіх"... я от речення з прописної починаю -- бо так має бути в моїх текстах, А НЕ ІНАКШЕ... я навіть зрозуміла чому я так чиню -- бо велика буква так якось видається, нависає над іншими... є в тому трохи зверхності якоїсь, навіть чванливості і нахабства ніби... тому я заголовних букв не ставлю там, де не хочу... де це недоречним здається мені... не ставлю крапок в кінці, бо до решти ніколи не скажеш, отже, думка продовжується і по тому, як слова вже всі висипано... я скрізь ставлю трикрапку, бо люблю її -- одне слово, не боріться з оригінальністю Вашою, а прийміть її, зрозумійте в чому її причини -- це буде цікаво...
гарний вірш Ваш... любите -- і Вас люблять...