Дозволю собі не погодитися з вами, пане Михайле. Мені, як і автору цього вірша, часом здається, що я живу в чужій країні ось уже 20 років. Я не можу зрозуміти людей, їх жадобу до збагачення любою ціною, до влади над іншими, повне ігнорування інтересів простих людей купкою багатих і владних. суцільна брехня по телебаченню всі ці 20 років. Здається, ми з ними говоримо різними мовами, а мали б однією, українською. Я розумію біль автора вірша, який звучить в кожній строчці. "В своїй рідній, милій Україні я живу тепер, як на чужині. Для багатих тут щоденний рай. Ну, а бідний, як умієш, виживай." Я писала ці строчки, коли починала віршувати у 90-х. На жаль, на моє тверде переконання, життя на чужині, навіть в найліпших умовах, щасливим не зробить. Я відчула на собі чужину, коли всього на два тижні поїхала в зарубіжжя: чужа мова, чужі звичаї, чужа їжа, навіть сонце здавалось чужим.Така ностальгія за рідним! А тепер і в своїй країні я починаю почуватися, як на чужині. А тому мені близькі деякі думки автора. А щодо форми вірша, ви, пане Михайле, праві. Вірш вимагає шліфовки.
Е, ні, пані Наталю, не прибідняйтесь. Вірші у вас хороші, а щодо читачів, то вони це відчувають, просто не завжди мають час прокоментувати їх. А муза у поета й справді та ще хвойда, іноді як завіється десь на невизначений час. То вже біда!
Розумні у вас поради, пане Іване, але життя тепер таке, що, навіть піклуючись про здоров"я згідно порад розумних людей. не доживеш і до похилого віку. А в аптеку й заходити не можна, бо ціни там такі, що інфаркт отримати можна вже біля каси.
З думками згодна, пане Сергію, але вірш вимагає доопрацювання( потрібно замінити російські слова, як то: миная, дитят, палач і т.д. і перевірити закінчення відмінків деяких слів та пунктуацію. Не ображайтесь за мої "п"ять копійок".