Любов і вірність, і роки

Любов і вірність, і роки…

За темою сонета №138 В.Шекспіра

Коли Любов моя мені клянеться 

Що створена із вірності вона - 

Я вірю їй, хоч знаю про що йдеться, 

Тому моя довіра показна. 

Невігласа у хвацькій фальші світу 

Вона в мені вбачає, простака… 

Я про свої роки не люблю звіту - 

Закохана ж бо старість не така.. 

Чому вона не каже що зрадлива, 

А я не кажу про свої літа? 

Брехня тут замаскована правдиво, 

Приховується істина проста.

Тому я брешу їй, вона – мені.  

Загрузли ми обоє в цій брехні. 

28.08.2014р. Пилип  Тихий 

Я11,10/14 

When my love swears that she is made of truth, 

I do believe her, though I know she lies, 

That she might think me some untutored youth, 

Unlearned in the world's false subtleties. 

Thus vainly thinking that she thinks me young,

Although she knows my days are past the best,

Simply I credit her false-speaking tongue:

On both sides thus is simple truth suppressed.

But wherefore says she not she is unjust?

And wherefore say not I that I am old?

O, love's best habit is in seeming trust,

And age in love loves not t'have years told.

Therefore I lie with her, and she with me, 

And in our faults by lies we flattered be.