Вірне кохання

Її кохав так пристрасно, безтямно,

Він жив у ній, без неї був ніщо,

 Боліло серце  і ставало темно,

Спізнялася. Тужив-життя пощо?

Він добре знав, кохати так не можна,

Рабом вже став, думки всі їй віддав,

Вона ж була спокійна, врівноважна,

Благала ,щоб змінився, іншим став.

Його любила тихою любов`ю,

Без слів палких, не ставила вимог,

І запевняла- Кривди я не зрОблю,

ЗавждИ твоя! Хай свідком буде Бог!

Лиш попусти, прошу тебе ці, віжки ,

І крила ти мені не відрізай,

Розвіється любов на дрібні тріски ,

Бо недовіра, смертний це звичай!

Давай візьму я твою мужню руку,

І з вірою, ми вирушим у путь.

Забудь оту свою душевну муку,

Тебе люблю! Роки нехай пливуть...