Її кохав так пристрасно, безтямно,
Він жив у ній, без неї був ніщо,
Боліло серце і ставало темно,
Спізнялася. Тужив-життя пощо?
Він добре знав, кохати так не можна,
Рабом вже став, думки всі їй віддав,
Вона ж була спокійна, врівноважна,
Благала ,щоб змінився, іншим став.
Його любила тихою любов`ю,
Без слів палких, не ставила вимог,
І запевняла- Кривди я не зрОблю,
ЗавждИ твоя! Хай свідком буде Бог!
Лиш попусти, прошу тебе ці, віжки ,
І крила ти мені не відрізай,
Розвіється любов на дрібні тріски ,
Бо недовіра, смертний це звичай!
Давай візьму я твою мужню руку,
І з вірою, ми вирушим у путь.
Забудь оту свою душевну муку,
Тебе люблю! Роки нехай пливуть...
| 
у Вас 
0
