Дитячий вірш - він часто-густо дається важче, ніж дорослий, хоча на вигляд дуже нібито простий. Бо дитячий світ чистий і потребує такого ж і слова. У Вас, пані Наталю, це вийшло.
Добре написаний вірш. А мрії... Війна, звісно, їх перевертає, але війни завжди закінчуються, а мрії... мрії повинні жити завжди. Тільки вони можуть мінятися. І від війни теж, бо на ній часто-густо переосмислюються цінності життя.
Треба старатися завжди бути самим собою, тобто не вестися на всілякі сентенції, котрі продукуються щомиті суспільством, пробувати їх аналізувати і осмислювати власним розумом, і в той же час не відходити у вічну анархію, відмітаючи скопом усе, що суспільство надбало за свою історію. А страх треба мати - і перш за все перед собою.
Вірш сируватий - як з технічної точки зору, так і зі смислової. Мені, чесно кажучи, ніколи " не давить душу" рідна земля, навпаки, підносить і звеселяє, яку б наругу не чинила над нею влада, бо рідна земля і влада - це не ті поняття, аби їх порівнювати. Так же само я б ніколи не назвав свою країну "світом чужим навкруги". Хоча в кожного, звісно, своє бачення і свій стиль його подання.
Такий сумом оповитий вірш, хоча й поданий під титрою "вірш-усмішка". Але є й причина для оптимізму - раз уже вчитель допрацював у школі до пенсії, то не одні, певно, безнадійні думки рояться в його голові, а й щось таке, що його у школі протримало весь вік.
Поет - це ж не тільки та чи інша тема, поет - це стан душі. А читач... Читач у кожного поета свій - великий чи малий за чисельністю, то, може, й важливо, але не настільки, аби прогинатися під когось ради чисельності на шкоду своїй душі.
Два світи - але чи їх тільки два. Придивишся довкола - тисячі. Але кожної миті чомусь у душі живуть два, а інші десь ховаються до пори до часу, аби колись прийшла і їхня черга стати на місце котрогось із двох. А вірш пісенний і насичений змістом.
Є й інший погляд на тему людей світлих і брудних - може, вони для нас є такими, бо ми такими їх собі вимислили. Ми навіть не здогадуємося, якими самі є в людських очах. Не впевнений, що у всіх ми світлі. Але від того у відчай впадати навряд чи варто - аби ми у власних очах були пристойними бодай для себе і для тих, хто для нас є світлими.
Сум - це не вічне відчуття душі, це хвиля, котра накочується, як для того погода сприятлива у хвилині життя - і тоді так хочеться молодості, що аж-аж, але знаєш, що вона втекла, як наречена від недолугого жениха, тож врешті-решт замикаєш хату самотності і виходиш в люди. Навіть якщо за двері - вірш, то й то хата не вічно бита самотою, вона має ще й світлі вікна. Гарний вірш.