СУМНА ВЕРБА

Росте верба, похилена, журлива,
Ніколи віти вгору не здійма,
Та це тепер....Колись була щаслива,
Минуло все, така її карма!

Давно було це, в першому столітті,
Коли зійшов на землю Бога Син ,
Верба цвіла і  шелестіло віття,
Радів весь світ. Бог був для всіх ОДИН!

Знайшлися люди, не таке казали.
Вклонялися ще кам`яним богам,
А інші, не корилися, розп`яли,
Того хто дарував життя всім нам !

Заплакала верба, спустила гілля,
Від сорому у неї ,погляд вниз,
Забуть не може те людське насилля,
Коли  ділили одяг, вбивства - приз!

Із болем так, до другого Пришестя,
Похилена  чекатиме того,
Який зійде на землю ,щоб безчестя
Навіки знищити! Настане час Його!