Здається, я знаю, який вірш буде наступним моя доня вчити. Після Вашого "появився котик рано" вона в садочку заявила, що буде кицею, а їй на те - сніжинкою. Вона підсумувала: "добре, буду білою кицею". Тож у нас під ялинкою була киця з Вашим віршем)))) А в бабусі в гостях була все як Ви описуєте в цьому вірші: ганяли і доня, і киця...
Тільки сильні можуть боротися з своїм діагнозом. І вони варті поваги. Є ті, що ломаються. Вони варті співчуття. А ще є ті, хто ховається, прикриває діагнозом свою лінь і небажання щось робити. Їм зручно бути хворими, вони плекають свою хворобу як скарб і вимагають цього від оточуючих. Оці не знаю чого варті. Що стосується Вас, особисто ми не знайомі, але судячи з віршів і коментарів, Ви жінка сильна, мудріша від діагнозів і Ви не хвора, Ви майже здорова.
Дотепно. Проте від хрону плакати ще й корисно - бацили вбиває, а от новини (тут прикметник від хрону утворений) псують нерви. P.S. В нашому домі телевізора немає, 13 років живу без ТВ, новини в інтернеті - нормально.
І у снах, і в віршах, і в молитві, І в осіннім листку, і у літі Ми будемо разом, обидві, Весняним промінням зігріті. Ми будемо разом з тобою, Пліч-о-пліч і слово-до-слова, Аж поки не станеш ізгоєм, Аж поки не струся в полову…