"Неважливо, що вчора упав, Головне – я підвівся сьогодні!" Почали оптимістично, боролися з песимізмом, а тут на тобі: "Почуваюся завше, мов птах У котрого підрізали крила." То добре, що ліричний герой крізь власний сум намагається "Дарувати тепло вам і світло". Але ж хочеться, щоб і сам він посміхнувся. Вірш, як завжди у Вас останнім часом, гарний, але сумний. Успіхів Вам і більше позитиву.
читачі тут у Вас така любов до Музи ("Не виманю – і калачем."), що Ви аж свататись надумали... і хоч та Муза з гарбузами, але Вас теж дуже любить, раз такі суперові вірші пишете
Листи летять. Нажаль не в скриньку. Хоч кольорові – неживі. Вони то з вітром в поєдинку, То вже, знеможені, в траві. Листи летять – дерева голі. Стоять зажурені, обдерті… А я люблю листи не кволі, А я люблю листи в конветрі.
задумка оригінальна, але Ви розмахнулися аж надто далеко: навколо нас не все так, як хотілося б... але казку вбивати за що? якщо ве й в казках будуть такі герої, то взагалі
колись дивилася фільм "Місто ангелів" на схожу тематику... а ангелом в цій ситуації бути не так вже й погано: так не можна торкнутися й зомліти, зате можна спостерігати, завжди бути поруч і допомагати... буває, що це краще за тілесні втіхи успіхів Вам у творчості й в коханні
"Як же можна жити й не любити, Як же можна щастя не знайти!":up: Здається мені, що вірш не тільки про кохання, а про любов у всіх її проявах: "Від чуття йдемо, від доброти.", проходимо любов до батьків, друзів і т.п. і доростаємо до Кохання...
ходила так лише в дитинстві, дійсно відчуття неперевершені... але то було вже так давно, що про те й забула, зараз гарячий чай і теплі носки - умови тепличні
вірш гарний, особливо сподобалась кінцівка... але я звикла, що вода в джерелі завжди холодна, навіть у спеку, то звідки взялося "Теплом наповнюй аж наскрізь"? та всеодно Ви молодчинка