Твоє ймення — відлуння варязьких дружин—
Від
норвегів прийшло в наші землі.
Юних
предків твоїх між холодних крижин
Нібелунги
купали в Ульгемлі.
Твої
очі — мов сполох зірниці вночі.
Недосяжні,
й такі мені любі.
Ніжним
шалом любові в полон беручи,
Залишають
в сум’ятті і згубі.
Твої
губи — троянди в едемських садах,
Так
гріховно жадають кохання.
Я
до тебе лечу, наче з вирію птах:
-Чи ти
любиш? ... Мовчання... Мовчання.
|