Твоє ймення...

                        Твоє ймення — відлуння варязьких дружин—

              Від норвегів прийшло в наші землі.

              Юних предків твоїх між холодних крижин

              Нібелунги купали в Ульгемлі.

              Твої очі — мов сполох зірниці вночі.

              Недосяжні, й такі мені любі.

              Ніжним шалом любові в полон беручи,

              Залишають в сум’ятті  і згубі.

             Твої губи — троянди в едемських садах,

             Так гріховно жадають кохання.

             Я до тебе лечу, наче з вирію птах:

             -Чи ти любиш? ... Мовчання... Мовчання.