"Предмет моєї заздрості - пташа... Ніхто його не вчить складать вірша..." Гарні, повторюю, слова, але вони говорять про одне, а в коментарі мова про інше. Тільки і всього. А як бути із побажанням сприймати його "...у міру власної розпусти?" Взагалі, очікувана і прогнозована реакція на мої зовсім не образливі слова.
Мудра ви жінка в поезії і, надіюся, в житті. Неквапливо, розсудливо, образно поставили всіх на свої місця у вірші і коментарі до нього. Але ж - "... ніхто не вчить співати..." чомусь поруч ваших зауважень та настанов виглядає не пташеням, а "зальотним" птахом. І порівнюєте з пташеням, і заздрите самоукові, і пробуєте в коментарі когось навчати, мов пташеня. Чомусь думаю, що ви просто поспішили з коментарем. Вірш чудовий. Було б ще цікаво довідатися про мотивацію його написання, адже щось підштовхнуло Вас до цієї теми. Дякую.
Недоброзичливе ставлення до когось, осуд - значення слова "огудний". Добре ви знали до сьогоднішнього дня про що тут мова, правда? І мені не подобається рима - соромлюся, виправлю. Прекрасно розумію про що мова. Дякую.
Подумалося чомусь - невже, Світлано, за вісім років позабувся рідний громадський транспорт? Не вірю! Памятаєте ж - ПАЗики, базарні дні і себе десь у куточку на одній нозі, бо другу нікуди було поставити. Подобалася така їзда? Ні! Не змінилося нічого з тих пір у наших краях, нехай хтось заперечить мені. Тому і пишеться та думається подібне. На жаль, залишаються тільки в пам'яті згадки про такі поїздки не тільки, думаю, у авторів, а і у героїв їх творів... Вибачаюся за відвертість.
Про який рівень мова? А оцінка що міняє? Висловлює кожний свою думку, а вже прислухатися до настанов, порад, зауважень чи ні особиста справа автора. Згодні, Олесандре? Дякую за коментар.
Останнім часом також полюбляю самотність, хоча раніше не міг всидіти наодинці. Чомусь лише здається, що істину на фоні різних порад бачити краще, але це, певно, тільки здається. Вірш сподобався.