Серце лебедя...

                      Раз Чорт з цікавості, навмисно,

                      Два серця взяв, і втяв таке,

                      Що лебедине вклав в колиску,

                      А до гнізда, - авжеж – людське.

                                   Обидва вижили, і, звісно,

                                   Ніхто і гадки з них не мав

                                   Про долю їх майбутню, різну,

                                   Любов аж поки не пізнав.

                      Птах гарним був, неначе янгол,

                      І всіх, без вийнятку, кохав,

                      А чоловік, як з неба манну,

                      Єдину скрізь шукав, чекав.

                                   І от знайшов... Як цвіт, чарівну,

                                   Душею, миттю, прикипів,

                                   Прекрасну, горду, мов царівну,

                                   І поділив себе “на пів”.

                      Півнадзусиль, півперемоги,

                      Півпланувань і півобнов,

                      Пів всіх думок й молитв до Бога,

                      І мав від того півлюбов.

                                   Не рік, не два усе тривало

                                   Незвичним чином ось таким,

                                   Пташине серце розбивалось,

                                   А лебідь розбивав з людським.

                      Хто зна, як скінчиться ця ода?

                      Знайде хтось щастя з них чи ні?

                      Та посміялась так природа,

                      Що серце лебедя - в мені...