Мені набагато затишніше у Вашому храмі тиші. А то моя душа теж блукатиме у Раю, не бачачи його... Глибоко написано, заставляє замислитись ... над собою.
Боюся, Анатолію, що і моя душа буде митаритись по Раї, не бачачи його. Теж зневірилась... Поезія сильна, заставляє задуматись. Краще вже блукати у вашому храмі тиші
Неспалимі горять мости - це дійсно край відчаю! І в той же час написано з глибокою жіночою надією, яка вміє довго чекати. Щодо техніки "на гілок озираюсь хруст" - трішки кульгає... Але будемо вважати це за авторське. Дякую вам, Тамаро!
Я ніколи не сумнівалась, що справжні мужчини є. Вони живуть поруч, але, на жаль, з іншими жінками. Іноді дивлюсь на таку сім*ю і думаю: "Ну чим я гірша?" А от такі собі "облака в штанах" прибиваються до мого берегу...
Олексію! Сріблясті скроні вам до лиця... Хоча душа тепла й прихистку просить, Не старість це, ти – ще на півпуті. Це тільки осінь, чуєш, рання осінь, І то в природі, а не у житті.
Якщо побачиш, як у високості Листи прощальні пишуть журавлі, То не у вирій, а до тебе в гості Летять вони на дужому крилі.
І не сумуй, що скроні посивіли, Не сивина це. Лігши на крило, Летіли лебеді і пір’я розгубили, А ти підставив їм своє чоло… Гарна поезія, настроєва...
Радію за вашу пару, і передусім - за вас. Не всім вдається пронести через роки вогонь справжнього кохання. Тримайте так і надалі! А сумніви нехай будуть: вони тримають чоловіка у бадьорому настрої і не дають просто звикнути до своєї половинки.
Світланко, я терпіла п*яницю 15 років. Напевно тому що дуже любила його. Як могла, боролася за нього. Бачить Бог, я прощала, просила у Господа терпіння, ковтала гіркі образи, носила на роботу у школу синці. І потихеньку моя любов перетворювалася на ненависть, бо місця у хаті нам з дитиною не було. А коли він почав піднімати руку на дитину - терпіння лопнуло. Хвороба - рак, людина хоче жити, але її підточує зсередини те, чому вона не може протидіяти. А заливати в себе щодня спиртне власною рукою, пропивати останнє з дому, переступати через дитину, - яка це хвороба? Вибачте, але ж він теж зробив свій вибів, Вибрав горілку, а не сім*ю, то чого ж його жаліти?
Якщо багаття чадить, то краще його погасити, а не ковтати гіркий дим, та ще й відчувати себе винною. Святе місце порожнім не буває. До такої гарної Єви у твій рай ще й черга вишикується. То ж свята тобі у душі побільше!!!
Вікторе, ви не пробували провидцем підробляти? Так, я писала про себе... І поради питала у духовної особи. І відповідь отримала дійсно таку... А відповідь моя вам буде мабуть надто банальною.У даній поезії мій хрест - чоловік, який повністю скинув на мене весь вантаж сімейного життя,поступово спився, як я не старалася врятувати його, та марно. Коли втратив усяку повагу оточуючих, щоб самоствердитися, кулаками ставив на місце мене і доньку. Його хрест - його вчинки, його совість. Я за нього червоніла, плакала ночами, мені було соромно, що ця людина втрачає свою подобу і стає зовсім чужою. Тобто тягла його хрест... Одного разу душа "взбунтувалася"... Вдячна за розуміння тобі, Софіє! Хто не переживе подібного, той не зрозуміє.
Тамарочко! Вся наша жіноча біда в тому, що нам хочеться вірити, навіть коли добре знаємо, усе - неправда. Чи може це наше спасіння? Бо вірити все одно у щось треба. Хай ваше щастя не зіб*ється з дороги, не омине вас!
Сміється той, хто сміється останній... Знаєш, Русланко, без твоїх пояснень після поезії було б складно розібратися у твоєму віршуванні. Ти змішала всі почуття в купу і вони іноді виключають самі себе.Мабуть ти все-таки й сама не відаєш, чого хочеш.Складається враження, що ти смакуєш римою (до речі, далекою від досконалості), а у зміст не заглиблюєшся. І не зовсім зрозуміло, яка це посмішка - "бдлива". Поезія - не просто легка гра слів. Вона вимагає важкої праці. І кожна думка, кожне слово має бути виваженим. Попрацюй на благо своєї Музи і в тебе обов*язково вималюються шедеври. бо маєш відчуття ритму і слова.
Можа до Вашого храму, Толю?...Стомилася, блукаючи гомінкими світами, хочеться справжньої тиші... Дуже дивно, що до мене сюди ніхто не зайшов. Єдине, що "оскал" - це "вишкір"- у мене у віршах теж є. Мені зробили зауваження, а я передаю його вам. Дякую за часточку Бога - 5!!!
Маріє, ти у своїй поезії схожа на Лесину Мавку, котра щовесни пробуджується зі сну. А ця весна у тебе напевно перша, тому і вірші ще зовсім "юні". Дуже гарно, коли у тебе ще все попереду!
Дякую, рідні мої, за щирі коментарі. Ви дійсно по краплинці примножили моє щастя і розділили сум. У древніх китайців був такий жанр в поезії: поети гуртом писали один твір, по черзі продовжували його, вправляючись у майстерності. Щось подібне відбувається і на нашому сайті. І це так "затягує"! Ще, чого доброго, відродимо добрі китайські традиції!!!
Ну, Саш, долю не обирають. І у мене вона гірка. Але подивлюсь навкруг і бачу людей, яким у стократ гірше! І живу. Кажуть, що Бог не дасть людині понад те, що вона може винести. До речі, кава гірка, а її п*ють, і багато хто без цукру... А ще мені здається, що у тебе надто занижена самооцінка. Передивись СЕБЕ!
Якби там не було, а існує така собі рівновага Добра і Зла. Дивись на життя по-філософськи, спробуй в негативному побачити щось хороше. Бо ж навіть Фауста взяли до раю...
Хаос у вашій поезії. Сподобались рядки: але віру не втрачають ті, що надію мають". Не слухайте людських балачок, то й реторичних запитань не буде. До речі, "замечать" - російське слово...
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('