Я знала її, ту весну, Її рудоволосу… Завжди усміхнену й веселу Й водночас сонячну й зелену. Та, що в серця вселя тепло, Та, що жене з душі все зло. Я знала її, ту весну, Її сірокооку… Я з нею вранці в люди йшла Щоднини її виглядала. Ту, що сонце вставати гукала, Ту, що ластівок з вирію звала. Я знала її, ту весну, Ту завзяту й водночас милу. Це вона траву в зелений змінила Й на дерева усі бруньки почепила Та, що ранішні роси розкидала, Та, що весну в серця вселяла. Я знала її, ту весну, Її просту і босу… Та що жене печаль і сум Й розносе радість і кохання. Та, що ввіва в серця тепло, Та, що жене з душі все зло. 14.04.09р.
|