Я знала її, ту весну,
Її рудоволосу…
Завжди усміхнену й веселу
Й водночас сонячну й зелену.
Та, що в серця вселя тепло,
Та, що жене з душі все зло. Я знала її, ту весну,
Її сірокооку…
Я з нею вранці в люди йшла
Щоднини її виглядала.
Ту, що сонце вставати гукала,
Ту, що ластівок з вирію звала. Я знала її, ту весну,
Ту завзяту й водночас милу.
Це вона траву в зелений змінила
Й на дерева усі бруньки почепила
Та, що ранішні роси розкидала,
Та, що весну в серця вселяла. Я знала її, ту весну,
Її просту і босу…
Та що жене печаль і сум
Й розносе радість і кохання.
Та, що ввіва в серця тепло,
Та, що жене з душі все зло. 14.04.09р.
| 
та
у Вас 
0
