Отак!!! А то спершу прочитала і не хотілося коментар писати, бо закінчення сумне, а хотілося б вірити у краще. Тепер не тільки милуюся віршем, а й радію кінцівці твору.
Дякую, Олексію, але не бачив ти, що я написала, ти вже вправлений варіант мого кометаря прочитав, а відгуки дівчат на старий коментар... Просто стільки віршів нових за час моєї відсутності, аж очі розбігаються і хочеться до усіх заглянути, написати щось. От і вчудила. Ні, ніколи не можна поспішати. Але я так скучилаза усіма!
Усе в мене добре (так, як і вчора, без змін ). Інтернет у мене "зник" і чекали поки на стації налагодять. Телефонувала туди кожного дня, а сьогдні натрапила на одного оператора, який за лічені секунди щось зробив і я вже тут! Хоча ніяк не розумію, як можна це зробити...
Ніжний вірш, теплі і ласкаві слова. Тільки цікаво, що ж то за поцілунок "як ніколи в житті до цих пір"? Може, треба було б поцілувати так особливо, а не вмовляти її не йти, то вона б і передумала відразу (то усе жарти).
Почала читати вірші із останнього, який був розміщений за моєї відсутності, усі вони такі різні, та переключаючись від одного вірша на іншиі - зовсім інакший за стилем і темою, важко написати серйозний коментар. Гарно, Світланочко, дужею Так і хочеться проспівати: "Зачем ты в наш колхоз приехал, Зачем нарушил мой покой?"....
Гей, там, на комбайні! Не косіть соняшники, нехай ще цвітуть собі!
Катрусю, так надихнув твій вірш, що аж написала величезну рецензію, але вона пропала... зникла, може, щось сталося, бо півгодини було відкрите віконечко, поки писала... Так жаль. Тепер тільки скажу, що віршик гарненький і любенький!
Міша, не перебільшуй. Ти прислухаєшся до інших, робиш по-своєму - - це мені подобається, бо не треба тупо виправляти усе, що кажуть, бо вірш втратить свою оригінальність. Але ж якщо пишуть по суті, то чому б і не послухати. А ти маєш своїх читачів і прихильників.
Щось ми тут ведемо дискусію, може не місце під Зоряниним віршем?