В туманах сутінків осінніх, У безгомінні вечорів, - Згадався образ твій нетлінний І душу зболену зігрів. Ізнов розвіяв сивий смуток Своїм негаснучим теплом, - Неначе в цвіті незабудок Ти наяву прийшла смерком. З очима карими, чорнява, Бадьора, трепетна, як лань, - Була ти добра і ласкава, В нестримних покликах бажань. Усе милуючись тобою, Заснути більше я не міг. Сидів, охоплений журбою, Дивився сумно на поріг. Кохання перше - неминуще, -
Донині згадую що - мить. Воно чомусь із часом дужче
В душі надіями болить...
2009
|