Так, майже дослідженяя, бо одна справа просто прочитиати, а інша - висвітлити свою думку до творів. Дуже хвилювалася, щоб не образити авторку, бо її задум написання вірша міг не зійтися із моїм баченням і розумінням. Так воно і вийшло, до речі. Але Софія сказала, що так, навіть, цікаво. Це моя перша критична стаття. Вірші Софії так захопили, що захотілося перечитати усі і написати щось подібне. Є тут і недоліки, але наступного разу, якщо писатиму, то врахую те, що не відзначила і про що не написала тут. Дячкую, пане Василю, за довіру і репутацію.
То Ваш вірш і Вам вирішувати, як краще. Мені здається, що "звикати - звичка" більш торчніше і літературніше. А "привикати - привичка" - розмовне. Та про це ніде не написано, то мій погляд.
"Байдужим поглядом ковзнете по мені – Він б'є мене щораз, неначе струмом." - ото ж і кажуть, що якщо почуття справжнє, то усередині б"є неначе струмом від погляду... За вірш -
Світлано, хотілося б ще уточнити трішки... То класик так казав про коня з конем, а вола з волом. Зараз це можна зрозуміти по-іншому. Тому уточняю: "знайся кінь з кобилою, а коза з козлом, дівчина - з хлопцем". А взагалі, кожен знаходить те, що шукав.
Не думаю, що треба бути філологом, щоб оцінювати вірші пана Василя. Його вірші ідуть від душі, віри і серця. Вони написані мовою, якою поет відчуває і змальвує цей світ, якою допомогає нам зрозуміти своє бачення світу. Томі й вірші такі яскраві, чисті і трішечки незвичайні.
Перше кохання - воно незабутнє. Тільки із роками воно викликатиме посмішку під час згадки про нього. А у юні роки - це сподівання, чекання, страждання, сльози. Думаю, що у всіх це було. То ж витріть, Олічко, слізку і радійте життю. "Легко сказати", - подумаєте Ви. А тепер про вірш: повірте, що це не зауваження, а дружні поради. Якби у мої 16 років був Інтернет, то, моєживо, і писала б краще, бо тут завжди виправлять і допоможуть. Рими типу "ночі-щоночі", краще не вживати, "тають" - "тануть" українською (чи не так?), "небуття - сльоза" - теж на риму не дуже схоже. Працюйте і шліфуйте совї вірші і у Вас усе вийде. Я у Вас вірю,Олю.
Форма - бездоганна, римуються слова, узяті із різних частин мови - це теж плюс, вчитимусь у Вас римуванню, а то сам текст... Ні, це не критика, просто моя думка, коментар, після прочитаного... Такий він холодний, болючий, важкий... Та поезію кожен сприймає по-своєму.
Вірш близький і зрозумілий. Сподобався. Але ось цей рядок із словом "привикнуть", як на мене, то краще переробити: "І не можу сьогодні я звикнуть". Та то вже вирішувати автору. Вибачте, якщо щось не так сказала...
Ой, щось я зовсім запустила цей сайт... Стільки всього гарного, що не вистачить і дня, щоб усім відповісти і коментарі понаписувати... А читаючи вірш, так і чую голос авторки: такий ніжний, спокійний із усмішкою і лукавими милими очками.
Катрусю, ти б завела сторінку для мами і розміщувала б там її вірші. Не можуть же вони мати автора "Катрусина мама"! А якщо вона не дуже знається у комп"ютері, то веди сторіночку ти, тоді ми звертатимося до автора напряму. Як ідея? А вірш гарний, нехай мама ще пригадає щось із старого та й нове не заважатиме!
Або лапи ссати у тій берлозі удвох, бо такий неповороткий чоловік не прокормить, а вірші, як духовна їжа і з ними довго не проживеш... Щось у мене настрій песимістичний...