Цих слів я вам ніколи не скажу. Я і сама їх вимовить боюся. Я тільки зазираю за межу. За нею ви – мій гріх, моя спокуса.
Ми з вами вдвох в моїх бентежних снах, У інших вимірах – в моїх сміливих мріях. Реально ж, ви – мій недосяжний птах, За тим, що не збулося – ностальгія.
Байдужим поглядом ковзнете по мені – Він б'є мене щораз, неначе струмом. Завмерли почуття в душі на дні І їх не можна видать навіть сумом.
Ну де вам знать, як біль в мені ячить, Як рве печаль мою самотню душу. Та щось мені наказує: «Мовчи! Ні пари з уст!». І я мовчати мушу.
Ховаю за замками сімома Любов – свій скарб. А може, лише бідність?- Для всіх – ви є, для мене – вас нема. Яка несправедлива відповідність!
Цих слів я вам ніколи не скажу. У мене є на те своя причина. Я лише зазираю за межу: За нею вам всміхається дружина…
"Байдужим поглядом ковзнете по мені – Він б'є мене щораз, неначе струмом." - ото ж і кажуть, що якщо почуття справжнє, то усередині б"є неначе струмом від погляду... За вірш -
Стаємо ми тоді самі собою, Як душі переповнимо журбою... Так багато невигаданого, мабуть, пережитого хоч раз кожним у вашому вірші, що вірш, напевно, не залишить байдужим ні одного читача. Дякую за чудову поезію.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
