Пане Пилипе, ну не треба так заздрити Віктору, достатньо знайти на Анумо одну гарну світлу Душу, яка пульсуватиме таким же світлом, як і Ваша, і написати для неї щирого вірша, от і все. Відразу відчуєте, як світ навколо Вас заіскриться і потепліє, та й ближнім буде приємно
Закружляла хуртовина із пилюки, Аж туманиться в очах у небі круку, І тобі не видно - де блукають руки? Лиш у когось серце б'ється дивним стуком... Закружляли дві душі в любовнім шалі, Аж порвалися від пристрасті коралі, Позлітали від нестримності сандалі... Ось такі шалені рими у Наталі
Я до Тебе крізь похмурі хащі Горличкою, Друже, прилечу, Хай самотність стулить свою пащу Й більше вже не гладить по плечу. Хай літа і відстані позаду Дух Твій не насміляться зламать, Прожени зневіру, сум і зради І повір у Божу благодать! Хай минуле смуток не колише У душі, залюбленій у світ, А з глибин зринають гарні вірші І штовхають крилонька в політ! Док рука виводить ніжні рими - Ти у веснах знову заблукай. Ти - юнак насправді між старими, Бо вогню у серці - понад край!
Деколи однією фразою можна викликати такий шквал асоціацій і рим, що годі стриматися. А у цьому вірші Ти, Ігоре, пішов навіть далі і глибше, ніж у первісному варіанті, вже й не знаю, який з них кращий, хоч на братів буже схожі
Не втрачай віри у диво, бо воно у тебе вірить! Вікторе, а мені чомусь проситься останній рядок - "чи залишу його, як пролог", наче наголос має бути на И.
Дякую, живицю вже виправила, а з римами можна буде колись і попрацювати. Вірш писався нині дуже стрімко, не встигла навіть вичитати добре, бо спішила на святкування 200 річниці Маркіяна Шашкевича, яке відбувалося на його малій Батьківщині у селі Підлисся, де виступала зі своїми віршами під синіми небесами
Дивно так воно виходить, пане Іване, мені пишеться лише у миті великого душевного терпіння, а для інших мої вірші приносять велике душевне задоволеня...