Межі досконалості немає... Вірш після "реставрації" зазвучав значно краще. Та раджу на майбутнє, Вячеславе, намагайтеся не вдаватися так часто до повторень, як от - "Я пам'ятаю та все марно, Я пам'ятаю нашу зустріч, І час розлуки пам'ятаю"... не лінуйтесь урізноманітнювати свої емоції у віршах. Хай щастить!
Та це я щойно Роксолані відписала такий коментар на її вірша, "я іду" випливає з тексту... а зайвий "заповіт" ніколи не зашкодить, їх у мене вже багато...
Я теж іду, Здіймаючи угору Незримі крила, прагнучі увись, Підношу погляд в небо неозоре, Де янгол білий крилами огорне Мене колись… А ти будуй Свій Храм душі і світла, Вимощуй шлях до правди і добра. Допоки тут – хай в серці твому квітне Любов ясна, що стане ліком світу, Виточуй рай! Жени біду, Залиш усі тривоги, Хай тінь образ розчинить сяйво зір. Бурхливий плин чекає за порогом, Ти ж не впускай у душу лиш одного – Гірких зневір. Дощі пройдуть, Душі зміцніють крила - Для нових злетів, звершень і звитяг. Усі образи світу ми простили, І ніжно нас несе на своїх хвилях Ріка життя…