Поведи мене в безмір світами, розтинаючи зоряну ніч, що невпинно пильнує за нами міріадами п"яних облич. Ти досвідченіш будеш за мене в цих мандрівках в усюди й в ніде. Вниз із даху дорога шалена до омріяних зір поведе. В край той наші квитки не забрати поліцаям, богам чи царям. Револьвером проставлена дата назвдогоду гнітючим рокам. І за Дягілєву, Станіславівну, я один дам чіткий тобі звіт, як сердечна гарячка, знеславлена, розбивається в іскри об лід. І не знаю, чи буду прощатись я в ту мить із п"янким тагярем, як шалено ти будеш сміятись біля мене палючим дощем.
До Вашої творчості ставлюся завжди з великою симпатією, цікавістю і повагою. А цей вірш... Почала милуватися першими двома строфами. А потім заплуталася, не зрозуміла. "Дягілєву, Станіславівну" - хто це? Думаю, що мені пробачать читачі за таке питання. Виправте: "Облич", "квитки". Прошу віднестися із розумінням до мого відгуку.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
