Ти геть несучасна, князівно Дарино, Крізь душу твою проростає тернина, Невидима людям, нечутна у рості. Її кожен порух у серці, як постріл.
Ти ходиш, смієшся, князівно Дарино, Ти княжої крові, ти горда й ранима, Нікому не скажеш, біду не розстелиш, Велично пливеш до холодних постелей.
Так заздрять тобі – ти удатна й багата, Вгинаються в статках розкішні палати, Цвітуть самоцвіти й персидські килими, І винами пахне в пивницях старими.
Ти не допускаєш в свій погляд глибокий... Розмірені варти відлунюють кроки. Клубочаться в небі розкошлані хмари, Затушують сонця багряні пожари, У полі роздольному падають стріли.
Довірилась рано, нерано прозріла. Кого тим здивуєш? В житті, як у герці. Із тернами в серці, із тернами в серці.
Рості - постріл, розстелеш - постелей, стріли - прозріла... На перший погляд, здається, так просто, але нехай кожний із нас спробує так прекрасно римувати. Браво, Тамаро!..
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
