Ішов гарячий липень в сорок третім І запахами повнились сади. Стояла рота у селі проклятім, У Господом забутому селі. Хати стояли з дірками у стріхах, А в середині спали молодці. Вони, забувши про земні утіхи, В війні тонули, наче мухи в мулоці. Давно забули смак вина п'янкого Вже другий місяць черстві сухарі Й вода проста і більш нічого, А ща листи, ці ненадіслані листи. До матері, сестрі,коханій, Чи просто сповідь на старім листку. Написані і там же ж і порвані І лиш у снах забудуть про війну. У тих листах, немов душі уривки, І розповіді ,як самим соб, І серця болісні беззвучні крики, І сльози,що пролиті у журбі. ''Моя матусю, я так жити хочу, А тиша навкруги така страшна. Я згадую твої зелені очі, І постає хлібина запашна. МИ тут вже довго, ворогів нема, Лише по ночах чути десь далеко: Зірветься бомба, п
... Читати далі
Стільки літ по весні мені вибух той сниться чую я у вісні скрипом плаче криниця Болем стогне земля мого рідного краю я біжу крізь поля порятунку шукаю ... і прокинуся в мить серце щем огортає хто ж тепер і коли лихо це подолає треба взятись разом підмогти хто чим взмозі щоб нащадки пішли по безпечній дорозі.
Після закінчення навчального року в Італії, ще ніхто не знає, коли почнеться новий... Для чого перейматися, ажде попереду літо, море і три місяці відпочинку від школи... А чи це справді так? Якщо українським дітям дають список творів із позакласного читання: хочеш – читай, а не хочеш – то вже й так обійдеться, то італійським дітям дають завдання на літо. Для цього батьки повині купити спеціальні книжки із завданнями, де для кожного предмету є свій розділ. Скажу чесно – мені жаль цих діток, бо ті, яким навчання дається легко, можуть виконати усі вправи і задачі за місяць, якщо добре постараються, а ті, які були слабенькими у школі, вважають таке завдання непосильним, тому не всі й переймаються. Це проблема також і для батьків: адже треба контролювати дитину, допомагати їй, брати книжки із собою у відпустку. Мій син розтягував завдання на два місяці: присвячував по годині у день на виконання. Брали ми його із собою, коли летіли у відпустку д
... Читати далі
У газеті "Голос України" надрукована стаття про нашу Катрусю Матвійко та про наш сайт. Вітаємо, Катрусенько!
Дівчина, якій посміхаються навіть калюжі 12.03.2010
«До мене сьогодні всміхнулась калюжа! Ви знаєте, я здивувалася дуже, Але посміхнулась у відповідь їй — Метелики раптом злетіли з-під вій!» Це уривок з твору Катерини Матвєєвої (на знімку). Дівчина почала писати вірші у 14 років. Ще коли навчалася у старших класах Ірпінської загальноосвітньої школи № 12, прийшла вона до літературної студії «Дебют» при місцевій бібліотеці. Нині Катя навчається на філологічному факультеті Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Відвідувачі сайта української поезії «Анумо знову віршувати» звернули увагу на вірші поетеси-студентки. Її поезії приваблюють щирістю і багатством почуттів. Дівчина вміє побачити красу у зв
... Читати далі
Скільки на небі зірок? Про це з точністю навіть вченим важко сказати, а скільки років минуло з того дня, як людина вперше покохала? Тисячу, десять чи взагалі мільйони й мільйони років до нашої ери? І не раз сучасну людину огортає цікава думка: хто так сильно, віддано і неповторно навчив людське єство кохати? Лише одній істоті в цьому світі із всіх земних створінь дано "кошика" з природними відчуттями: воно приходить і ніби два контакти перемикаються між собою, десь там у глибині, а по тілу біжать прекрасні потоки гарячої крові... І тоді, саме тоді, людині дано робити такі прекрасні речі і, водночас, дуже безглузді подвиги і дії, які безперечно для неї є не безглуздям, а справжнім проявом кохання. Та скільки б не було присвячено віршів, романів, чи крилатих висловів коханню, з кожною хвилиною життя, люди пишуть нові й нові творчі відкриття, щоб якось по своєму, інакше підійти і стати поряд з цим почуттям у "кайдани щастя", створюючи невідоме почуття,
... Читати далі
