Буковинський обрядовий вінок з ковилою по сьогодні є невід′ємною складовою весільного обряду у чотирьох селах Чернівецької області – Рідківці, Топорівці, Магала та Чорнівка.
У такому вінку дружки та наречена ходять запрошувати на весілля. Його прародичем є «вінок з султанами» (Казахстан), а також вінки з ковилою Софійського повіту (Болгарія). Етимологічно спорідненими до нього є ключівський вінок з гусячого пір′я, покутський та полтавський вінки з павиними перами тощо.
Якщо у нареченої на голові вінок з ковили, то у парубка – пучок фарбованої ковили на капелюс
... Читати далі
Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ. В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України там знаходиться близько 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень.
Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам’ять зберегла лише деякі імена авторів пісень,
... Читати далі
Дерево життя – поширений оберіг народного мистецтва. Цей символ у вигляді дивовижного дерева чи пишної квіткової рослини в декорованому вазоні можна побачити в орнаментиці українських рушників, писанок, тканих килимів та настінного розпису.
Яку інформацію таїть у собі Дерево життя, чим воно відрізняється від Дерева роду. Дерево життя ... Читати далі
Сьогодні в нас цікава тема – жіночі головні убори. Що носили наші пра-пра-пра-бабусі? Чи покривали голову? Як прикрашали себе?
Серед жіночих головних уборів є велика різноманітність форм, кольорів, матеріалів і прикрас. Жіночі відрізнялися від дівочих тим, що повністю закривали волосся. Для всіх слов’янських жінок відкривати волосся на людях вважалося непристойним і навіть ганебним. Тим більше не допускалося з’являтися з непокритою головою в церкві, ця традиція існує і понині.
Найулюбленішим головним убором для українських жінок досі є хустка. Її можна порівняти з наміткою - старовинним головним покривалом, за формою нагадує довгий рушник. Наміткою покривали
... Читати далі
Прізвища людей, в тому числі й українські, — багатюща скарбниця для мовознавців, істориків і всіх тих, хто цікавиться рідною мовою.
Серед українських прізвищ чи не найпоширенішими є такі, що закінчуються на –енко. А чи знаєте ви, коли вперше було зафіксоване подібне прізвище в писемних джерелах?
Вперше таке прізвище датується 1480 роком, коли в грамоті великого князя литовського Казимира IV згадується Сенько Полозенко.
Зазначимо, що в ті часи більшість прізвищ мали або патронімічний суфікс –ич (Антонович, Максимович, Жданович тощо) або відносно-присвійний суфікс –ськ(ий), що позначав місце, звідки походив рід тієї чи іншої людини (Вишневецький, Збаразький, Хмельницький тощо). В
... Читати далі
