| Розділи новин |
|
Новини та статті - культура [358]
Поезія, література, проза, музика, мистецтво
|
|
Новини та статті: суспільство, політика [821]
Не пов'язане з л-рою та поезією
|
|
Усе навколо нашого поетичного сайту [128]
Поради новим користувачам, оголошення, акції, тощо
|
|
Літературні конкурси, фестивалі, літ. премії, акції [222]
|
|
Вірую... [17]
На релігійну тематику
|
|
Постаті [28]
Про поетів, прозаїків, історичні постаті...
|
|
Зі святом! [155]
Вітаємо зі святами
|
|
Історія, етнографія [29]
Статті на історичну тематику
|
|
Куточок читача, глядача і слухача [50]
Що варто прочитати, переглянути відео, послухати...
|
|
Куточок споживача [142]
Корисні поради, рекомендації
|
|
|
На головну сторінку » "Історія, етнографія"
Поділіться новинами з користувачами!
Піч – символ материнського першопочатку (начала); чистого, духовного виношування плоду; святості; непорушності сім'ї; неперервності життя українського народу; рідної хати, батьківщини; босоногого світлого дитинства; поетичний символ народної обрядовості.
| |
|
Буковинський обрядовий вінок з ковилою по сьогодні є невід′ємною складовою весільного обряду у чотирьох селах Чернівецької області – Рідківці, Топорівці, Магала та Чорнівка.
У такому вінку дружки та наречена ходять запрошувати на весілля. Його прародичем є «вінок з султанами» (Казахстан), а також вінки з ковилою Софійського повіту (Болгарія). Етимологічно спорідненими до нього є ключівський вінок з гусячого пір′я, покутський та полтавський вінки з павиними перами тощо.
Якщо у нареченої на голові вінок з ковили, то у парубка – пучок фарбованої ковили на капелюс
...
Читати далі
| |
|
Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ. В ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України там знаходиться близько 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень.
Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство. Народна пам’ять зберегла лише деякі імена авторів пісень,
...
Читати далі
| |
|
(робота Оксани Верби)
Дерево життя – поширений оберіг народного мистецтва. Цей символ у вигляді дивовижного дерева чи пишної квіткової рослини в декорованому вазоні можна побачити в орнаментиці українських рушників, писанок, тканих килимів та настінного розпису.
Яку інформацію таїть у собі Дерево життя, чим воно відрізняється від Дерева роду. Дерево життя
...
Читати далі
| |
|
 Сьогодні в нас цікава тема – жіночі головні убори. Що носили наші пра-пра-пра-бабусі? Чи покривали голову? Як прикрашали себе?Серед жіночих головних уборів є велика різноманітність форм, кольорів, матеріалів і прикрас. Жіночі відрізнялися від дівочих тим, що повністю закривали волосся. Для всіх слов’янських жінок відкривати волосся на людях вважалося непристойним і навіть ганебним. Тим більше не допускалося з’являтися з непокритою головою в церкві, ця традиція існує і понині.
Найулюбленішим головним убором для українських жінок досі є хустка. Її можна порівняти з наміткою - старовинним головним покривалом, за формою нагадує довгий рушник. Наміткою покривали
...
Читати далі
| |
|
Прізвища людей, в тому числі й українські, — багатюща скарбниця для мовознавців, істориків і всіх тих, хто цікавиться рідною мовою.
Серед українських прізвищ чи не найпоширенішими є такі, що закінчуються на –енко. А чи знаєте ви, коли вперше було зафіксоване подібне прізвище в писемних джерелах?
Вперше таке прізвище датується 1480 роком, коли в грамоті великого князя литовського Казимира IV згадується Сенько Полозенко.
Зазначимо, що в ті часи більшість прізвищ мали або патронімічний суфікс –ич (Антонович, Максимович, Жданович тощо) або відносно-присвійний суфікс –ськ(ий), що позначав місце, звідки походив рід тієї чи іншої людини (Вишневецький, Збаразький, Хмельницький тощо). В
...
Читати далі
| |
|
26 липня 1933 року.
Сьогодні написав такого вірша:
А чий то хлопчина, обідраний, голий,
Зморений голодом впав?
Помер, – кажуть люди, – бідний,
Він їсти прохав.
Кого везуть на цвинтар тепер,
Що ніхто і не плаче?
Чийого батька син помер?
Чиє то тіло козаче?
А ось і цвинтар новий.
Могил тут стільки прибавилось...
Кажуть, Ковбиця вся
Весною сюди відправилась.
Подвір’я чиї то у півсела
Бур’яном давно заростають?
А хати ще нові стоять пусті,
Ще жодних шибок не мають.
Що за люди тут такі вродились?
Куди пішли і де поділись?
Лиш смерть по вечорах одна
Хазяйнує тепер сама...
З сичами гомонить вона
І знай одно: гука, співа...
Кого ж то так тяжко
Доля кара?
Руїни, злидні, голодная с
...
Читати далі
| |
|
|
|
|
|
|
