Татко нам купив комп'ютер.Й килимок для мишки. Петрик взяв той килимок, поглянув скоса трішки. Бабцю й діда він спитався, що ото за штука? У руках вертів, дивився. По столі ним стукав. Потім взяв той диво-килим. Тицьнув в носа кішки. Але кицьку не цікавить килимок для мишки. Як усе ж воно працює? - думав наш хлопчина. Лиш під вечір здогадався, в чім ото причина. Килимок у кут поклав. Не спить. Чекає нишком. Ну коли ж той врешті зловить цю хитрющу мишку.
В селі у бабці влітку був тепер малий Тарас.
Погнав корову пасти якось хлопець перший раз.
Сказала бабця Галя:- Ти, малий,тепер гляди,
Щоб було в неї досить смачненької їди.
Щоб де у рів не впала. В ліс густий не йшла.
Під наглядом надійним в тебе там була.
Півдня під диким сонцем наш Тарас корову пас.
В обід схотів до бабці, щоб поїсти і поспать.
- Та, певно, досить пасти?- старших хлопців він спитав.-
Коли вже буде сита врешті-решт корова та?
- Дивися на корову,- вчив сусіда хлопчака,-
Як роги стануть білі,- значить, повна молока.
Оце прийшов до кума кум, щоб той пораду дав,
Бо так ревнує свою жінку. Просто аж біда.
- Хоч вір не вір, а поруч з нею я, немов король.
Її нема,- нервуюсь знов. Втрачаю аж контроль.
Учора, куме, сварка була. Певно, допекло.
Тепер, що хоче, те і робить. Мов мені назло.
- Сідай за стіл, хильнем по чарці. І забудь про це.
Бери салат, картоплю, борщ та голубці й сальце.
А я своїй що хоч дозволю. Куме, я ж не звір.
Чого даремно нерви їсти. Марно це, повір.
Ти знаєш, куме, це дурниці. То усе мине.
Та хай моя що хоче робить... лиш було б смачне.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Дзвонить жінка чоловіку, аж ридає в трубку: - Кидай все, роботу, справи. Їдь додому, Любку. Милий, швидко мчи сюди! У мене нервів мало! Зранку бігла, сильно впала. Й щось собі зламала. Той машину гнав , як міг. Летів хутчіш до Тані, Ліз по сходах аж зіпрів на поверх він останній. Вбіг до хати і закляк. Застиг в німім питанні - Таня з кимось по мобілці "плеще" на дивані. Він до неї: - Що зламала? Ребра, руку, ногу? Скорше навіть за "швидку" примчав на допомогу. Та чомусь від здивування аж відкрила рота, "Вперлась" оком, як баран колись в нові ворота. -Знаєш, нерви вже пройшли. Тож марно шум здіймала. Ти прикинь- в новеньких туфлях я каблук зламала.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Якось Ігора циганка щось питати стала, Потім точно, як реп'ях, до нього враз пристала. Той плете додому ледве, щось під ніс бурмочить. А вона вчепилась в руку. Теж своє торочить. -Позолотиш, любий, ручку,- я тобі відразу. Що було, що є, що буде, чисту правду скажу. Так пристала, що й не пустить. Ні на пару кроків. Треба дать якусь копійку. Досить мав мороки. Вишкріб трохи копійок. Чого таке жаліти. -Ну, кажи, стара, швиденько, що мені там "світить"? Та глядить на копійки і тихо каже: -Що це? За такі мізерні гроші світить тільки сонце...
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Люда довго приміряє гарні речі модні,
Треба йти із чоловіком на бенкет сьогодні.
Чепуриться, звісно, жінка, певно, дві години,
Там же буде в ресторані точно півродини.
Вася думає вже зранку, скільки грошей нести.
Ледь не злий, бо сухо в горлі й трохи тиснуть мешти.
Врешті-решт пішли обоє на оту забаву,
Привітали свата Мішу, сваху Ярославу.
Потім сіли всі за стіл. Щоб голод придурити.
А жінкам не дай наїстись,- дай наговоритись.
Доки Вася ще не встиг очей собі залити,
Стала Люда чоловіка всій рідні хвалити:
- Вася майже ідеальний, не скупий, до речі.
Він мені завжди купує досить гарні речі.
Я ж не прошу щось від Гуччі, від Діор чи Прада.
Хай своє, гарненьке, рідне. Буду тільки рада.
Чи спідничку, чи костюмчик, чи взуття хороше.
Словом, треба, чоловіче, певну суму грошей.
Вася лиш бубнів під ніс: - Та де ж тих грошей взяти?
Але жінці при родині мусів обіцяти.
Та розквітла, наче пава. І щаслива просто.
Вася мовчки їв і пив. Хоча "кипів" від злості.
- От як вміє підбрехатись. Так старалась, бідна.
Щось новеньке їй купи. Своє, гарненьке, рідне...
Вдома знов ту саму пісню чути від дружини:
- Треба, любий, прикупити трохи одежини.
День чи два ще Вася думав про обновку Люди:
- Хоче щось нове та рідне, то нехай вже буде!
Через тиждень все ж призналась Люда якось свасі:
- Щось новеньке? Звісно, маю. Он, синяк від Васі...
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Зранку внук приїхав з міста у село до діда. Був давно, то хату сплутав з обійстям сусіда. Мали їхати батьки, та,певно, іншим разом. В них у місті, як завжди, проблеми вічно з часом.
- Що з тобою сталось,Петре? З кимось бився наче? Весь у ссаднах і синцях."Дістав"-таки добряче. Стали хлопці на роботі все питати в нього. Той мовчав чомусь, як риба, та тримавсь недовго. - Вчора ввечір проводжав я дівчину кохану, Раптом враз напали двоє на мою Оксану.
Дід Степан додому їде на маршрутці ввечір, В нього нині гарний настрій, як завжди, до речі. Поруч мама із синочком балакучим досить. Той по-свому щось лопоче і цукерка просить. Дід Степан дививсь і слухав. Й вирішив озватись: - А скажи мені, козаче, як тебе лиш звати? Той малюк на діда глипнув і промовив тихо: - Я ще, дядьку, не козак, а просто лиш Василько. - Як по- батькові тебе?- хлопчину дід спитався. Той на матір косо глянув, трохи застидався. Дід по-іншому тоді вже став його питати: - Ти скажи-но нам, як мама вдома кличе тата? Може Гриць, Петро, Микола? Ти подумай краще... Той замовк, подумав трохи і згадав неначе. Майже пошепки сказав, що татка звуть інакше... - Часом мама каже ТЮТЯ, а частіш ЛЕДАЩО.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний
Йде Петро торговим центром, огляда вітрини, Щось шукає, бо «на носі» в жінки іменини. Бачить, акція рекламна у якійсь крамниці – « В нас до свята подарунки кожній третій жінці ».
-Чом зі школи йдеш сумний? – спитав Івася тато. -Став я голову удома забувати часто. Кожен день питає вчитель. Певно, злість тримає. Що робити, як у тебе голови немає? Знов казала: Ой, Івасю, голова й два вуха, Ну ніяк тобі не лізе в голову наука.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
ВІКТОР НАСИПАНИЙ
Знову мене до школи викликають. Я й не знаю, що вже там Ігорко міг витворити . Класна керівничка каже, що у неї вже нервів не вистачає. А у мене що нерви залізні? Я вже на тих вчителів дивитися не можу. Чуть що і давай батька в школу. Я скоро в школу щотижня, як на роботу ходити буду. Обнагліли вчителі. Самі не знають, що хочуть. Дітей мучать і батьків нервують. Але нічого. Я їх потрохи сам перевиховувати буду. Нехай знають. Я сам кого хочеш навчу. Школа називається …
Тільки сів удвох вечерять з жіночкою Вася, То й розмова непроста між ними почалася. Стала Рая враз жалітись за вечірнім чаєм, Що і грошей, і уваги їй не вистачає. - Замість квітів і цукерок, плиток шоколаду Краще ти кохану жінку шубою порадуй.
сторінка: Вірш-усмішка
| АВТОР ТВОРУ:
Віктор Насипаний