Не вини себе кохана, в тому, що люблю тебе,
Ти не знаєш, що сказати і порадити мені.
Почуття моє до тебе дуже сильне - в цьому й річ,
Серце стиснене в лещатах, не пускає ні на мить. В мене є, здається, вихід,
Та боюсь сказать тобі,
Як то буде виглядати
В милих оченяточках твоїх? Скажеш „так” - то радість прийде,
Щастя вигляне з-під хмар,
Скажеш „ні” - погасне сонце,
Буде біль в душі й журба.
Цей вірш написаний написаний протягом дня, не відриваючисьвід роботи, хоча робота робилися автоматично, усі думки заполонило кохання Спокій втратив я давно,
В серці буря не вщухає,
Душа місця не знаходить,
А емоції ллються через край. Хоч кожен день заставляю себе,
Не можу я тебе забути,
Причина в тому дорога,
Кохаю сильно тебе я! Скажи мені, в твоєму серці
Мої слова не пустий звук?
Чи може це усе дарма,
І відгуку тому нема?
...моє "сонце" і далі мовчить, слухає моїзізнання, але ... Задаю собі питання: чи любив я до тепер?
У минулому чи мав я у душі такий момент?
Ствердно можу я сказати, закохався зараз я,
А до цього не було так, мав лиш сильне почуття. Став тепер я розуміти чому в світі склалось так:
Пишуть вірші про кохання і виконують пісні,
Вимальовують картини та скульптури творять теж,
Роблять різні інші речі, часом дивні, але власне
Все заради і для нього - цього вічного почуття.
Ось такий висновок я зробив, проаналізувавши почуття, які я коли-небудь відчував до дівчат Надворі настала осінь: величава, золота
Не холодна і не мокра, ще без подиху зими.
День стає усе коротший, вечір огортає нас
Пахощами листя в лісі, сивим димом на полях. Я сумую за тобою, згадую той літній день,
Коли серце сильно билось, було добре на душі.
Думав, що пройде це все, та марно,
Спокій не приходить вже,
Я люблю тебе мов зірку, найяскравішу зі всіх. Твоє світло прорізає сірі будні моїх мрій,
Як побачу тебе, люба, серце вже не так болить.
Ти моя найкраща мрія, та чи збудеться вона,
То все доля нам розкаже і все вирішить за нас.
Вірш написаний майже вночі, сидячи на свіжому повітрі І ось нарешті ми поговорили,
Розставили усі крапки над „і”,
Я розказав тобі про всі свої бажання,
А ти сказала остаточно „ні”. Я звільнений від ланцюгів безмежного кохання,
Якими прикував себе в якийсь момент
До тебе як до вранішнього сонця,
До зірки в небі, найяскравішої з всіх. Хоч я жалкую трохи за минулим,
За тим періодом в житті,
Де спокій мені лише снився
І було сумно на душі. Але життя триває, не стоїть на місці,
І треба з нього брати все,
Щоб потім не було за чим жаліти,
Не мучитися миттю, що пройшла.
Не ти одна на цьому світі,
Ще може будуть інші, не такі,
Та знай, що ти для мене будеш
Завжди окрасою у спогадах моїх.
Випала нагода поговорити серйозно за мої почуття. Я довго думав, що буду казати коханому "сонцю", але коли дійшло до самої розмови - усі думки кудись розлетілися. Хоча не в тому суть. Кохана сказала, що не дасть мені того, що я від неї хочу, тобто на щось більше, ніж на дружбу, я не можу розраховувати. У душі моїй все похололо, бо я надіявся на краще... Я був дуже засмучений і злий, насамперед на себе. На другий день (а це якраз був вихідний) мій стан на диво покращився, злість замінило відчуття апатії, а потім навіть настрій з'явився. У результаті написав цього вірша.
Другие материалы по теме
| 
у Вас 
0
