Ви знаєте, настільки усе піднесено, що навіть не сприймаються сумні слова, що у останніх Ваших рядках. Я б назвав Ваш вірш "Ода втраченому коханню". Чого так? Досить сумувати, відкривайте вікна, виходьте на вулиці, диайте на повні легені - ВЕСНА! Зустрінете ще кохання! Усе буде гаразд!
Як Вам, шановні відвідувачі, але мені сподобалось. Щось схоже з молодим вітром, який ще, не навчився добре трясти шапки дерев та знімати дахи будинків.
Пане романе, останній рядок - то слова з пісні? Якщо так, давайте розмістимо на сайті, щоби відвідувачі слухали, аби відчути те, що і Ви, коли писали цей вірш
Коротко кажучи: Друкуйте за тиждень не більше 3-х віршів. Наступного тижня - ще 3. Можете розміщувати вірші не усі під ряд, а "дозуючи". Сьогодні один, завтра два чи один...
Якщо інші автори надрукували після Ваших публікацій десь близько 10 творів, то Ви можете друкувати ще до 2-х творів у цьому ж тижні.
Моє відношення до теми релігії Ви знаєте, тож і не буде новиною моя оцінка за Ваш вірш, Любомире - 5! Як вміло Ви підвели нас до головного: "Як частo, з встигань, нe встигаєм oдoгo, В кoтрoму б встигалoсь встигати дo Бoга..." Молодець! Хочеться ще продовжити вашу тему, не знаю, чи встигну сьогодні.
Не те важливо, де ти працюєш, а те, хто ти є на цьому місці. Можна працювати в Україні і бути для чужим, а можна за кордоном, і бути для неї (України) найріднішим. До цього твору лишала коментар Тамара Шевченко, але для мене вона є і буде земляком, УКРАЇНКОЮ, бо те, що вона робить ТАМ (дивіться за цією ланкою), переважна більшість ніколи не робила ТУТ.
У мене колись була збірка творів. Але не звичайна. Чому? А у ній твори були загальною довжиною 60 слів (можливо трохи більше, просто не пам*ятаю). У творі Романа 88 слів (якщо статистика Ворду не бреше). Твір достойний нашої уваги. Від себе ставлю 5.
Тепер зрозуміло, Аліно. Дякую за пояснення. Хочу продовжити Вашу тему, що підняли у творі словами Ігнатія Брянчанінова:
"Із самоти моєї дивлюся на світ, як на корабель, що пливе вдалечині, і виповнююсь бажанням, щоб він плавання своє робив під покровом милості Божої. О! так не віддасться ж вона неправдивому розуму, цього джерела нещасть людських....
...Бачу багатьох, називаних щасливими, - і без ціни для серця мого жереб їх. Лежать мерці в трунах мармурових і дерев'яних з однаковою нечутливістю: однаково байдужі як незнанням християнства, так і смиренному дерев'яному хресту, що поставили віра і бідність. Однаково вони жертви тління. Дуже схожі на мерців земні щасливці, мертві для вічності і для всього духовного. Мертвими їх нарекло Євангеліє. Виголосимо славу Божу в країні і суспільстві живих!
Справді, коли подивишся навколо себе, то побачиш духовних мерців, у яких одне на умі - блага тілесні, матеріальні, а для духовного не лишається місця. І сам, буває, стаєш тим самим трупом, коли починаєш думати так, як Вони.
А вірш справді гарний і актуальний для нашого суспільства. Від мене - 5.
Хочеться щоб вірш був більшим, адже тільки почав читати і насолоджуватись прекрасно підібраними словами, як тут - кінець вірша! Тільки лишіть у кінці твору ось ці рядки
В поета вона – замість серця.
Ірино, це прохання передайте пані Ніні. Можливо ще хтось так вважає?
Бачите, Ірино, раз є такі коментарі і не одного відвідувача, а кількох, значить й справді щось трохи не так. Тавіть відомі поети іноді десь щось роблять "не так". Ви кажете щоби обгрунтувати свої відповіді, та тут виникає інша проблема - як обгрунтувати і к правильно підказати, коли хтось із користувачів віршує трохи гірше, а хтось, як от я - взагалі не віршую? Думаю, що пані Ніна зі свого багаторічного поетичного досвіду зрозуміє, що тут треба зробити.
Ви у "своєму стилі", Любомире, усе у творі гаразд. Ну а тема. А тема "важка" і сумна. За браком поетичного досвіду більне не можу розповісти, що тут гарно, але скажу, що найбільше сподобались ось ці радки:
I дeсь,там,дe прoxoдить Кoрдoну лiнiя... Стoять,блукають,xoдять I пoмирають «я»...
Ні, Любомире, у цьому творі головне - проблема роз'єднання між нами, українцями, відсутності поваги один до одного, адже про кого це: "І сам не гам, і другому не дам", "Якщо не з'їм, то хоч понадкушую", "Пани деруться, а у мужиків чуби тріщать", "Моя хата з краю". Звичайно про нас! Безробіття теж є проблемою цього твору. Україна сумує за тими, хто поїхав від нас і живе серед чужих. Щодо проблеми кинутих дітей, виховання, то це тема для іншого вірша, або для тих, які вже друкувались на сайті. ================= Молодець, Наталко! За вірш, без вагань - 5!!!