Гарний віршик, тільки розв'яжіть одну інтригу, де ж все-таки заблудились ті друзі у полі чи у лузі, бо так можна дітей заплутати, адже поле - це одне, а луг зовсім інше. Як на мене, доречніше було написати: У траві, в зеленім лузі...
Правописи обов'язково Повинні знати всі і вся, Але для ворога - "бузково" Чи він іде у "В", чи "НА". Він просто гробить Україну. Плюндрує, палить, убива, Перетворивши на руїну, Щоб не було ні "В", ні "НА".
"Воістину прийдуть весняні дні." - дуже точно сказано і ми всі у цьому впевнені, бо на небесах працюють закони Божі, яким і кориться природа, а ось у людей свої закони, і чи "упадуть кайдани", то тут ми маємо ще поборотися і постраждати, і дуже добре, коли набереться така велика кількість позитивних однодумців, яка переважить все те зло, що є на даний час.
Я погоджуюся з Вашою провідною думкою і загалом, вже всі мають знати, що наша думка - матеріальна, тому думати маємо тільки позитивно, а час не стоїть на місці, то, можливо ще й надрукують...
Закінчення - геніальне, тільки заклик - трохи передчасний, бо, по великому рахунку, ми маємо стати могутньою атомною державою, щоб побороти того "вовка", а до того нам ой, як далеко...
Мені сподобалися Ваші ліричні слова, не дивлячись на форматування, тільки прислухайтесь до рими: садУ - тЕрну; кропивА - злИва. " І я несу чужий вселенський гріх…" - цікава думка, а я певна, та й вчені мужі і релігія твердять, що кожен відповідає тільки за свій гріх.
Ви - вундеркінд, якщо в свої 3 роки пишете такі зрілі вірші? Треба трохи попрацювати над наголосами і ритмом, а задум досить пристойний. " згубили людскість оттамани- їм повелів так командир, який сидить в Кремлі пашею," Гарно сказано, а головне точно.
Мені дуже сподобався Ваш твір. Такою я і уявляю нашу Україну: стійкою, впевненою і непохитною. Браво!))) "Він знав і правила , й устави, Які зачитували нам, Та височів затято сам Над сонмом зламаної лави. "
За гори зачепилась чорна хмара... Стоять на місці - це для неї кара. Вона пручалася, просила, говорила, І навіть громом горам пригрозила... Не відпускають, як вона не капала, І чорна хмара, з відчаю, заплакала...
Як на мене, то мета у нас всіх одна, яку ставить перед нами Бог, вірніше, яку ми самі собі вибираємо при переродженні, а ось дороги, мрії, радості і страждання - у кожного свої, вони і допомагають нам досягти тієї мети, бо ми всі від Бога приходимо, і до Бога повертаємося, тільки кожен зі своїм багажем.
Ми дійсно, наче пташка, б'ємося у всі двері і вікна, але не "рання", а остання, бо мали вже давно бути у зграї вільних птахів, і тут я з Вами погоджуюся, що, "можливо до кінця ще й не народжені..."
Рада читати задушевні слова, що нагадують минулі часи, бо зараз вже зовсім не так, як це було колись. То дійсно було, якесь дивовижне відчуття, із смачними запахами пасок, яскравими крашанками і духмяними стравами, що близиться величне свято.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('