На мене вірш справив приємне враження, (роздуми, спогади)не знаю правда, чи правильно поєднувати клітку і волю, і ще не знаю куди притулити оці два рядочки "Досягнемо бюджетних результатів?! Який відсоток ми отримаєм з маржі?!" Як на мене, ніби не вписуються в контекст вірша, але то моє суб'єктивне бачення.
Погоджуюся з,п.Андрієм, що всі ми різні, як і наші вірші, але написання вірша має певні правила, яких треба дотримуватись. Інша справа, якщо є помилки в тому, чи іншому правилі, і людина їх старанно виправляє, чи за підказкою, чи з досвідом, бо скоро тільки казка кажеться, але п.Іван, вже достатньо часу на сайті, а вірші, як писались без правил, так і пишуться. Він нехтує всіма порадами, і мабуть вважає (коментар), що якщо хата була бідна, то і творчість сяка-така, а візьміть Шевченка... Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села...
Вірш гарний не тільки словами, але й правильним розміром, і це показує ваш ріст, але ще треба вчитися і вчитися. Не варто робити авторський наголос у слові "тобі", бо він робиться у випадку крайньої необхідності, а не там де захочеться. У вашому випадку правильно буде написати так: Для тебе подарую мрію, І ти побачиш вочевидь В очах моїх, я розумію, Як серденько мене болить. Слово "наяву"- русизм, як і вдох- вдих, і їх треба уникати. Стрічка "Кохання наш з тобою вдох."не несе смислового навантаження, інша справа, якщо буде: В кохання наш з тобою вдих - і то ще треба подумати.
Приємно, що все щасливо закінчилось. Старайтесь менше вживати дієслівної рими, і як на мене то вірш ніби розірваний, і постає питання чому телефон не дзвонить, адже були друзі, і все було добре, і раптом... проситься ще один причинний катрен, хоч у житті всяке буває. Розмір рівний, вірш читається легко, ріст на очах, і за це
Браво!!! Браво!!! Всі п'ятірки хотіла вам виставити за такий вірш, тільки не розумію, що це за "заповіт" "Я вже іду," На вулиці весна, і все тільки починається...
Дуже сподобалася пісня, бо інакше і не назвати, адже вона так нагадує народну тужливу. Погоджуся з, п.Роксоланою, що останній катрен трошки підводить і пропоную свій варіант: Може б трохи ми з тобою Нарізно пожили, І любов єдину нашу, Ми б не загубили. однаково
У словах чується мелодія, і вона доволі таки складна. Цікава тема, що закликає до змін, до добра. Тільки чому у другому катрені такий пісимізм "Та душею не переродимось" переродження якраз, і почалося із душі, і хоч ми цього не можемо пощупати, і побачити, але ми вже інші, а переродження продовжується...