Еріко, багато з того, що робить Бог, нам не зрозуміло. Чи то душі наші не настільки чисті, щоб вникнути в причини Його діянь, чи віра не достатньо глибока.Не знаю.Проте знаю, що усе хороше в нашому житті ми сприймаємо як таке, що МАЄ БУТИ, а за погане гніваємося на Бога. Може треба навчитися дякувати? Згадайте про своє ХОРОШЕ. Чи дякували Ви Богові за дітей, чоловіка,за красу, за те, що можете бачити, чути, відчувати, цілувати? Це все - дари Божі, які Вам доступні і тепер. Втішайтеся ними!У Вас двоє діточок, Ви не самотня, а скільки жінок у світі не можуть пізнати радості материнства, доживають віку одні-однісінькі. Ще скажу, що Бог ніколи не дає людині випробувань тяжчих, за ті, які вона може пережити. Я щиро вірю, що Ви видужаєте, пройдете своє випробування, а Бог Вас винагородить здоров'ям.Можливо,це наука?Подумайте,чому такому хоче навчити Бог, що скалічив Вас?Це десь у Вашій душі. Я вірю в силу молитви, у силу любові і у силу каяття. Це найважчий шлях, бо все залежить тільки від Вас, не від лікарів, не від пігулок, а ВІД ВАС. Бажаю Вам сили. Будьте здорові та щасливі.
А мені тут з кольорів найбільше сподобався зелений.Він відображає надію, яка прокидається, оживає у кінці вірша. Не можу сказати "красиво", бо надто сумна тема. Скажу так: Ви передали усе, що могли передати.І, хоча у нескладній, але у складеній формі.
Кохання називають „нерозділеним”, наче вантаж, що одна людина несе, вкладаючи всю силу і душу, а інша не хоче підхопити, розділити, зробивши цю ношу щасливою та радісною. Кохання – не ноша, кохання – це світло, це тепло та ніжність, які є невагомими, але які можна збільшувати, множачи на двох. Тому пропоную називати кохання „непомноженим”. Проте усім бажаю якомога рідше мати привід вживати цей вислів.
Я дуже люблю цей віршик. Такий простий, а такий філософський Тільки от в українській мові є чудове слово "продавчиня", а не "продавщиця" (зрусифіковане). Жаль, Глазовий про це не знав, коли писав.
Класичне символічне оповідання.Тут пасльон асоціюється з чимось зниклим та забутим... може дитинством. Якось трапиться нам приїхати в село, де колись бабуся жила, а її хата старенька, занедбана, от-от розвалиться, заросла бур'янами мало не до стріхи. В ній вже давно ніхто не живе. На бабусиному городі сусіди пораються. Скільки часу пройшло! Перебіжиш по зарослій, ледь видній стежичці і на мить зупинишися. Пасльон! Улюблені ягідки зі смаком дитинства... Дуже гарне оповідання, пані Тамаро. Рекомендую усім почитати, бо, на мою думку, цей твір також не був оцінений достойно.
Я вже писала Василю, що вибрала саме цей вірш зі своїх, тому що він був високо оцінений. Значить, сподобався читачам, тому й рекомендую його переглянути новим користувачам. Тим більше, скоро знаменна дата - 9 травня. "ОДА ЗЕМЛІ" - моя своєрідна данина пам'яті героїв Великої Вітчизняної війни.
Ви вмієте розповідати історії віршами.Це дуже похвально.+Ваші вірші об'єднує спільна тема, якої Ви міцно тримаєтеся. Хтось може сказати,що одноманітність набридає, але я скажу, що Ваші вірші все ж не схожі між собою.Молодець.
Вірш хороший.Ловіть "5". Мої роздуми по темі: Доки не дочитала до останніх рядків,то думала,що Ви,Любомире, проти постійної життєвої суєти,визначеного темпу і рамок життя, а закликаєте жити не "стандартно", як усі живуть, а відходити від рутинних приписів, не змушуючи себе щось "встигати". Щодо цього, то я вважаю, що людина жити по іншому не може, адже "встигати" її змушує думка про неминучу смерть. І якби люди були безсмертними, то б жити стало не цікаво, ніхто б ні до чого не прагнув, відкладав усе на потім, бо ніколи б не було ризику "не встигнути". Тому я "за" "поспішання". Як писав Л.М.Толстой:"Чтобы жить честно, надо рваться, путаться, биться, ошибаться, начинать и бросать, и опять начинать, и опять бросать, и вечно бороться и лишаться. А спокойствие - душевная подлость" Проте у своєму "поспішанні", як Ви правильно помітили, ми забуваємо про найголовніше - душу, завжди ставлячи її на останнє місце. Сумно.В мене на цю тему є вірш "Гнів".
Хочу відповісти Володимиру. Я близько знайома з кількома жінками, що виїхали за кордон, бо їхня сім'я була на межі голодної смерті. До речі, дипломовані інженери. Ви думаєте, хтось з них щасливий від своєї рабської роботи, чи може від того, що покинув дітей, чоловіка, старих батьків? Питання риторичне, самі розумієте. А те, що написав Любомир про приплив капіталу з-за кордону - це чиста правда. Можливо, саме українські емігранти і вивели Україну з кризи, що була після перебудови. А те, що Ви, Володимире, сказали про гроші, непідкриплені товарами... то Ви не правильно розумієте процес. Кошти, що надходять з-за кордону збільшують попит на вітчизняному ринку, а, як наслідок, розширяється виробництво і зростає ВВП.
Мені не соромно запитувати, якщо я чогось не розумію. Страшно якось утотожнити слово "мама" чи "тато" зі словом "кат". Але таке, на жаль, в житті трапляється. Тема вірша мені не байдужа, але форма викладу не подобається. Якби хоч трішки підкоректувати. Наприклад,
Діти-сироти маленькі, Що росли без ласки неньки, Що опіки не зазнали, Що з домівки повтікали. Є там зовсім без батьків, Нам могилах їх вінків Безліч. Сотні, тисячі малят, Для яких батьки - це кат. Всі вони маленькі, Всі запитують про неньку... і т.д. Працюйте над формою і прислухайтесь до критики. Кожен поет повинен бути критикований. УСПІХУ ВАМ!
Почуття, описані у вірші мені добре зрозумілі та знайомі. Нерозділене кохання, що доводить до шалу, примушує кругом шукати кохані очі, в кожному силуеті - знайомі риси.І, можливо, навіть ти бачиш недоліки своєї пасії та усе приниження становища, але НЕ можеш вивільнитися. ОДЕРЖИМІСТЬ! ПАСТКА! Ловіть "5"! П.С. Про екзорцизм я не подумала, але щось в цьому є
Спочатку щодо твору: розповідь та описи мене дуже пройняли,а от почуття матері... не знаю.Читала вже не один такий твір і в кожному з них мене мучить відчуття, що ніхто не може передати те, що насправді відбувалося в душі жінки, яка з'їдає (як це страшно звучить) свою дитину. Адже ніхто з таких жінок не може про це розповісти... Тепер про соціалізм. В мене на це питання своя точка зору-економічна (тобто пов'язана з майбутнім фахом). Соціалізм, як ідея, в собі не таїть нічого поганого, адже це суспільний лад, що базується на суспільній власності на засоби виробництва. Інша справа,що він став утопією у світі, який пішов шляхом капіталістичного розвитку-прогресивнішого, динамічнішого, активнішого, такого, в якому домінує приватна власність, що імпонує простим людям. Але соціалізм дуже опосередковано став винуватцем голодомору.Він був лише знаряддям, за допомогою якого фактично законно вилучався хліб у селян. Винуватцем тут не соціалізм, а тоталітаризм- злочинна, терористична диктатура, яка не має протидії, яка дає необмежені повноваження тим, хто кермує державою. А коли за цим кермом лідер, що не послуговується ніякими моральними та духовними нормами, для якого люди-це гвинтики, що не мають власної цінності, а є інструментом для побудови "ідеального" суспільства, то тоді й породжується лихо.
Відчуття чогось недоказаного залишилося у мене, тому хочу, щоб читачі переглянули ще й уривок з книги Л.А.Кеннеді "Етика", який вразив мене до глибини душі. Думаю, він не залишить байдужим і вас:" ...Щоб допомогти жінкам позбутися провини, що переслідує їх після аборту, створено організацію "Жінки, переслідувані абортом" - WEBA (щоправда, я не знаю, чи вона діє лише в Америці, чи також в інших країнах, С.О.). Видано декілька книжок, в яких зібрані розповіді жінок про пережиті ними душевні муки. Мабуть, достатньо одного прикладу: 19 листопада 1988 року в Мілоукі відбулося поховання 1200 немовлят, яких було вбито внаслідок аборту і викинуто на смітник. Більш розвинені вражали довершеністю будови, яка вже не відрізняла їх від людей. Поховання цих 1200 немовлят було організоване учасниками руху за заборону абортів і проведене на дитячому цвинтарі з усіма почестями. Їхні могили помітно відрізнялися від усіх інших могил на цвинтарі, оскільки на них можна було побачити таблички з написами: "Тут спочиває наша найбільша гордість"... Через місяць на свіжій могилі з'явився рожевий кролик, до лапки якого було прикріплено записку: "Будь ласка, прости мене, і, може, одного дня я зможу простити себе... Я буду завжди уявляти тебе і твоє можливе майбутнє у своїх думках. Я просто ненавиджу себе зараз, шкодуючи про найтяжчу помилку у моєму житті, прагнучи повернути все назад. Але це неможливо. Я ніколи не забуду про це. Це було для мене страшною наукою... прости мене, щоб муки залишили мене і я могла розпочати жити по-новому". Ось так.
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
0
Тільки от в українській мові є чудове слово "продавчиня", а не "продавщиця" (зрусифіковане). Жаль, Глазовий про це не знав, коли писав.
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('