А, поезія і складається з реального і фантастичного, з бачення автора, а вік тут - не при чому. У деяких країнах, коли хтось говорить про вік, це вважається дискримінацією. Поезія нікому нічого не повинна робити. Кожен автор має право на власну думку, поетичну чи ні. А, те, що Вам подобається чи ні- це ваше власне уподобання. Вірш цей не писаний дла Вас особисто і я не намагався Вам сподобатися. Вірші про правду життя- цілком інші. Їх багато. Ви ж знаєте тих абторів, які про вашу улюблену правду життя пишуть. Ото їх Вам і слід читати. А я хотів створити такий вірш, мені подобалось написати отак, і я це зробив. Як каже жінка-бургомістр одного міста, "а, хто це Вам дав право судити мою власну думку? Ви- хто?" Творчих Вам успіхів і "правди життя".
Вибачайте, пані. Західно-українська мова має багато варіа(я)нтів. Так говорили/говорять у тому місці, де я жив в Україні. Ваша думка не може бути "об'єктивною", бо - це факт мови. Якщо порівнювати сицилійську чи бергамаську мову з літературною італійською, то можна теж сказати, що це- безграмотна італійська, але це- не так: є підручники тих мов. Мова не має кордонів, так можуть розмовляти і в Польщі, і в Словаччині, та й відомо, що лемки і русини повидавали власні підручники. У Польщі навіть можна здавати лемківську на матуру/атестат. Ну, і граматика цього варіанту куди складніша за українську: "я бим пішов, пішов-бім, бум бим-си пішов, пішовім-би си, якби-сти змугли...взявім-си ту мийницю... я м-си юш був то зрубив..." Будь ласка, не кривіть душею: мова твориться народом, а не окремим автором- не він вказує, як ото слід "грамотно" говорити, а народ диктує. Відкидання слов'янської мови, яка близька до західно-слов'янських, є криводушшям. З повагою, мовознавець-дослідник.
Усе було, і відбулись усі, але не так, як мислилось й гадалось, не так, як нам хотілось чи бажалось, але - інакше: не життя мотало, а люди, що були навколо, і, все ж, ми увійшли у власне коло талантів визнаних самими нами- зуміли досягти, чого хотіли, робили те, що ми уміли і далі вміємо, а чи хтось визнав це чи ні- то другорядне, зовсім не важливе: і вчинки наші, і діла ввійшли в історію самі собою, ми не змагалися, Юпітере, з тобою, а все чинили, що вважали за важливе, і, якщо хтось нсдрукував ще й книжку, то- це диво! не наша то вина, що від вина, сп'янілі гордістю, презирством підлим або здурманені нашіптаною лжею, нечесні вмовили Киркею нас зневажати- що ж!- перемогли, хоча й писати краще нас і не змогли. Іван Петришин
кожна людина має право на свій власний досвід: кожна людина будує свою власну логіку, кожна людина має право на помилку, якщо вона була щира у своїх намаганнях.
Пан Вальчак виклав, як йому до вподоби: кожен має право на обробку всесвітнього надбання. Я ж- тільки перекладав. Переклад не несе відповідальності за позицію автора. Але, отак: золоті яйця несе одна особина, двоє користають і не шанують її. Врешті-решт, стають настільки ледарами, що вирішують позбутися джерела, впадаючи у кримінал. Але - замість золота, навіть шкарлуп не дістають. Натомість, просто стають алкоголіками і знову впадають в уже постійну бідність.
Кожен знає про Римську Імперію, однак, як і Київську Русь, не слід її ідеалізувати: часто, усім здається, що якась історична "золота епоха" була досконалою. А це- не так. Для киргиза, Чин Ґіз Хан - герой. Для слов'янина - нелюд. Те, що я переклав- просто переклад. Переклади не осуджують. Їх аналізують як одне із джерел на певну тему. Не слід політизувати переклади- вони уже політизовані в оригіналі.
Non est unam rei novam. Ви праві, мабуть, але, часто, ті, хто першим зневажив, забувають, що вони це зробили, і алогічно вимагають поваги до себе. Повага- це дуже важливо, ну, і кожна думка цінна, проте у моїм вірші я мав на увазі нормальних, чуйних і шануючих інших людей (це само по собі зрозуміло). Щастя і повага - це різні речі: щастя без поваги- егоїзм, щастя з повагою - людяність і мрія; щастя і воля - ідеал; щастя і покора- вимога багатьох, щастя і незалежність - велика відповідальність, але також- і великий талант. Кожен має право на таке щастя, яке він собі уявляє, але те щастя не має затьмарювати чи зневажати щастя інших, принижувати чи робити з інших жертв своїх власних бажань: щастя - індивідуальне, а не- колективне. Воно- обмежене мораллю і правилами чи законами.
Поняття волі і свободи може бути й помилковим. Є кілька типів волелюбності: одні кажуть: " роблю, що хочу- моє тіло, користаюся з нього як мені довподоби". Так, чоловіки п'ють, але, що найцікавіше, що не вони у цьому винні- горілка/спиртне існували ще до їхнього народження. Проблема це соціальна: горілка була винайдена у багатьох культурах одразу ( різні її види); суспільство почало випускати її і брати за це чималі грошенята (незважаючи на те, що воно просто нищило цим людські долі); те ж саме суспільство почало карати за вживання алкоголю, який воно саме ж одобрило. Одним словом, на алкогольних напоях суспільство робить гроші, роблячи від них залежними мільйони людей. Це вигідно: політично легше впоратися з алкоголіками! Інших задоволень/розваг у багатьох просто немає. Ото нап'ються, забудуть усі проблеми, натворять нових: вигідно- допомагає виродженню нації. Я - не про таку свободу. Я про свободу творчості і людської достойності. Про свободу і щастя робити щось корисне для себе і для інших. Не- свободу випивацтва. Пияцтво- це ще й слабка воля. Хто повинен був виховувати її у нього? Школа, сім'я і він сам. Легко бути безвольним, важко бути незалежним і вільним: свободолюбивого не люблять, бо, як це мовляв- "ми усі п'ємо, а він -ні! то вірити йому не можна." А, що це краще мати ті "пута" і вислуховувати лайки від "добропорядної" дружини? Краще бути самому, мати гідність, робити те, що є цінним і тобі довподоби, аніж мати справу з грубіянами, підлими та зрадниками людських почуттів. Свободолюбство має бути позитивним.
Дякую, однак я й не знав, що Улюч - мій рідний край. Над Сяном, до "Вісли", проживали мої дідусь, бабуся, їхні діти... Жаль, що Ви- на чужині, як і я. Україна для мене- то болюче питання. Вона мені не сниться, але я про неї думаю, згадую наче картини з прожитого там: людей, почуття, певні ситуації...Життя - це й успіхи й падіння, театр і комедія, трагедія і бурлеск, невторопне і зрозуміле, надійливе і розчаровуюче... Дякую за пошану, Пане Василю! Лемківщині- вітання. Будь ласка, підіть до Вісли, помоліться та киньте у неї дубового вінка- на спогад про вигнаних з їхніх земель Лемків і Українців. Низький уклін.