Посивіли дерева жовто,
І коричнево, і багряно,
Так образились мовби,
Бо ж те літо й слова не мовило,
А одразу змінилось в осінь,
Як серпанок ранковий у просинь.
Чи то змерзли від вітру
Й дощів,
Що замало зварили борщів
Тому легіню щедрому, літу,
Щоб аж так, то то треба вміти,
Та, однак, не сумують діти,
Плачуть лячно від вибухів бомб,
І надіються мовчки на ☮️ мир,
Кажуть, там в них - новий командир,
Та не треба людям вояки,
Їм би - спокою й чистого неба,
Не повірю, що їх не треба,
Що дозволено руським вбивати,
Та, невже, їм дозволила мати
У дітей життя віднімати?!
Осінь-тут, осінь- там,
Осінь- всюди,
Пора світла,
Бо вірять ще люди,
Що і мир, і щастя будуть.
Не забудуть, не забудуть
Оті злочини проти Людини.
Що ж, в Кремлі немає людини.
Іван Петришин
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
