Так було
чорною була темрява,
що крутилася, мов жорна,
що викресали енергію білого світла.
білий промінь пронизав чорну темряву,
і вона стала сіро-сизою.
жорна далі крутилися у пра-часі,
у пра-просторі, всюди й ніде,
і викресали жорна часу і плину
жовтий промінь,
що злинyв у сірінь сутінків,
і іскрами плеснула енергія
у пустоту сутінкової темряви,
і застигла міріадами зір,
що наче сіті,
і між ними розквітло Сонце.
а жорна часу далі крутилися,
горішні - управо,
долішні- уліво,
і блиснули вони помаранчем,
і сутінки стали світанком,
а жорна пра-світу крутилися далі,
і метнули промені фіолетові й сині,
що застигли хмарами атмосфер,
газами спекотними й холодними,
і світанки стали днями,
і сонця яскріли теплом,
гріючи надією Те,
що стало Розумом,
що викресувався із жорен
і іскрами зерен злітав всюдилетно,
і жорна, шкребучи у центрі Пра-Світу,
за словом Розуму Світу,
кресали і далі,
творячи Час,
і тепле проміння,
що стигло між газів,
створило саме рідину,
яку на Землі називають Водою,
і, десь, із застиглої зірки
упало насіння, що мало зрости
у першу прояву Життя,
ще незнану, невідану,
бо Очі іще не зродились
з електрики Світу,
щоб бачити барви,
які кресали ті Жорна,
і Часу, і Плину, і Простору, й Світла,
і, лиш через тисячі літ,
поміж темних боліт,
з'явилася Квітка,
що тихо розквітла,
мов дяка і зорям, і Світлу,
і Світу, і Жорнам невидимих Рук,
й пастельним Галактикам,
й смарагдним Сузір'ям,
й виникла перша віра
першої квітки pозкритих пелюсток,
що вже чекали і вітру, й бджоли,
щоб далі продовжить буття і мікро-час,
тоді ще не було Нас.
Іван Петришин
|
у Вас 
0
