Я знаю, що по-літературному наголос стоїть не там. Але в наших краях ніде не почуєш слова "тону" з наголосом на останньому складі. Тому й ужив його, як місцевий діалект. Хоча за зауваження Вам, пані Катерино, вдячний.
Ну, пане Олесь, якщо кохати тільки весною, то ми будемо більше схожі на котів, а ми ж люди. Кохати треба завжди, бо це один з найбільших стимулів життя.
Лірично, гарно. От лиш зозуля восени не кує взагалі, а не тільки на ніч. Та ще гичка взагалі-то в коренеплодів, а в бульбоплодів зазвичай бадилля. Хоча це, по великому рахунку, дрібниці, бо вірш сам по собі гарний.
Згоден з кожним вашим словом, пані Наталю, окрім одного - що Ви агресорів назвали бунтарями. На тих бунтарів більше схожі ми, бо повстали проти сваволі, а вони, ті, що проти нашого бунту, більше схожі на, як колись вони самі казали, сатрапів.
Дійсно, позбутися страху, згідно науки, може лише той, кому зроблять операцію на мозку. І кажуть, що страх може переважити лише інший страх. Цей страх, страх впустити ворога в свій дім, аби він нищив тебе вже у твоїй хаті, аби знущався з твоїх рідних, з твоєї мови, свободи, з твоїх життя й долі, ми можемо називати його патріотизмом, любовю до Вітчизни, та як завгодно, але цей страх у багатьох переважає страх бути вбитим за свій народ, свою землю й майбутнє своїх дітей.
По-моєму, якби на нас напала не ядерна Росія, то вже давно все вляглося б. Але атом у поєднанні з неповним адекватом дядька за кнопкою змушує дуже задуматися над своїми діями. Хоча, звісно, допомоги вартувало б нам надати більше. Хоча, крім допомоги звідкись, якби ще й нашим владцям трохи кебети сипонути в думку, бо іноді все дійсно схоже на байку. А відносно загарбницьких цілей Америки, то дійсно, кожен вартує і свого інтресу, але Амарика принаймні в нас територій не відбирала та й навряд чи мала таке навіть на гадці.