Я до тебе вернусь, моя совість
Я до тебе вернусь, моя совість,
Все покину колись і вернусь,
У свою недописану повість
Після втрачених днів увіллюсь.
На спокуту сплюндровану душу
Буду зносити вдень і вночі…
Чи ж розквітнути тільки примушу
Від колишнього саду корчі?
Додав: miknech (31.01.2015)
| Автор: © Михайло Нечитайло
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1147 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.