Це ЩОСЬ Наталю просто неймовірне. Мені хочеться ділитись з іншими зарядом і цим самим створювати власні заряди Читача... Дякую. Ми прочитали ваші загадки і залишили відгук.
Дякую, Катю за увагу за уподобання. Я зара більше схожа на дитину.:) А те що інтимно та жіночно... бо жінка. Дякую З повагою. До речі ваш коментар сам по собі є оригінальним твором.
Наталко моя доня, звати її Віка відгадала всі загадки правильно. Їй 8 років. Може це для менших діток. Мабуть для таких, як ми з вами Нам було цікаво. Дякуємо за загадки. Пишіть ще.
Грибочків зараз мало, бо похолодало трішки. Та знаєте, моє місто розташоване під Чорною горою, у підніжжя протікає річка Тиса, так зелено і свіжо, а взимно по зимовому чудово... Тож ми часті гості Лісу. У нас навіть є Чарівний Дуб. Ми ото з донечкою приходимо і всі троє його обіймаємо. Він тоді ділиться з нами своєю мудрістю. І ви приїздіть, самі переконаєтесь.
І що я маю сказати вам Катю, о крім того, що ви щаслива людина. Спитаєте чим? та своєю величчю, жіночністю. Я ж повторююсь, відчувайте щастя незалежно від когось, відчувайте щастя, бо ви ЖИВА. Хоч у нас і різні очі, але одинкаово людські... З повагою
Міг, раз подумав. А тепер зберись і подумай добре чого чи кого тобі не вистачає в житті. Бо коли людина задоволена цілком і повністю, вона думає правильно.
Можна відпустити від себе печаль, біль сум, навіть і людину, яку вчора любила. Але ж не відпустиш від себе любові, яка прагне жити в людській душі. Ваш вірш переповнений болем, це є вибух емоцій, саме тих, які вчора ви називали пристрастю. Можна страждати, можна ображатись(не прощати)… але від цього вам не буде легше жити. Відверто кажу вам, люба Катю, поважайте себе, як жінку, як людину, саме тому не дозволяйте жити болю у душі. Просто живіть і радійте життю, кожній хвилині яку треба опромінити власним добром до всього живого. А ви знаєте, я завжди кажу своєму чоловіку – ти вільний, роби як вважаєш за потрібне, прислухайся до своїх потреб, можеш навіть знайти собі іншу. А він усміхається і каже: буду мати на увазі. Йде у справах. Але завжди повертається до мене. Отож всі наші біди, страждання, страхи… то лише оболонка, як захисна реакція психіки, та чи варто так, чи варто захищатись від любові… адже глибше - в душі живе та сама любов. І вона не може бути минулою, колишньою, теперішньою, майбутньою, бо це єдине почуття тільки образи(люди) в яких ми її втілюємо змінюються. Тож нема ані колишні, ані майбутніх, ані теперішніх. Є тільки ви – він і вона(ми). Усе інше не варте уваги. От про яке ми, я казала в попередньому дописі.
Живіть щасливо. З найкращими побажаннями, Світлана Вибачте, коли що не так.
"Догоріла дотла рятівна наша спільна віддушина, І дотлів у серцях наш красивий придуманий рай..."
Хіба у вашому раю немає Бога?
"Я тобі не прощу - не моєму, зрадливому, грішному, Що у коси мої заплелась передчасна печаль."
Прости.
Не ви втрачаєте, як жінка, не він, як чоловік. Губиться сутність вашого МИ.
Катю, Любов невідпалала, це ваше МИ відреклось від вогню... І тільки серце знає, чи варто дихати на дотліваючі вуглинки. Певно, вуглинкам буде холодно без вашої Любові.
Хочеться побачити у ваших творах і душі більше Любові. Любіть З найкращими побажаннями, Світлана
А якщо з медом? Може так буде природніше. У цій маленькій замальовці тріпочуть невизначені почуття між я і я. Одне я - ти, інше я ми, а мене просто нема...
Скажи, капітане, а відчуття часу у тебе є? Певно, ні, ну і правильно. У своїх творах ти разом з нею духом, але не фізично. Певно, і вона з тобою, інакше ти б не відчував смак Раю. Любов на духовному рівні - це чудово. Та звісно хочеться романтики - не свічок, не кави в ліжку - просто одне одного тримати в міцних і гарячих обіймах... Успіху тобі, вірніше твоему ліричному герою. От як буває наші герої любляться в наших думках, але приємно усім
Я й сама собі дивуюся - невгамовно щаслива. Щастя наповнює мене, я виливаю його рядками і душами, а воно прибуває і захлинає мене своєю величною силою... І вам бажаю
А ви кажіть інше, коли маєте бажання. Приємно за заздрість, але не варто заздрити, краще у тій яка поруч вас творювати по-своєму "таку дружину", не таку, як я, а таку як ваша душа.Адже дружина це відблиск чоловічої душі. Дякую.
Знаєш, читаючи твої вірші, хочеться тебе зігріти, обласкати, обніжити... хочеться дати відчути усю велич Любові. Перш за все, як маленьку дитину... це тому, що я мама. А мама хоче бачити діток щасливими. Тому прийми моє божання - відчувай щастя у кожному подиху життя, пий його як воду, насичуйся мов їжею, тільки не чекай свою долю, а створюй її своїми мріями.
Якщо дивитись примітивно, то Адам зрадив Собі пізнавши Єву і навпаки, разом вони зрадили Богу, полюбивши плотську хіть сильніше за Нього. А якщо глянути інакше, то Адам і Єва то Єдиний Організм на вічному шляху саморозвитку - Абревіатура(Бог). Адже не даремно Любов чоловіка та жінки то є Божественна Любов. Тобто Адам любив Бога і любив Єву. Але не розрізняв ці дві Любові. То було би розумним вважати, що ми, як нащадки їх(діти Творця) несемо в душі не просто почуття один до одного, а божественну Любов винесену Адамом та Євою з Раю. Саме розуміння цього і робить наші відносити освяченими Плодами Духа Святого: радість, щастя, віра, надія… Саме ці Плоди і є поверненням до Раю – Духовного Раю. У світі поза Раєм, який людина створила ілюзією надавши їй ознаку реальності, звісно існує багато чого ми приймаємо, чи ні, осуджуємо, чи ні… в тому числі і зрада. Але посудіть самі: Ми(Люди) часточки Єдиного. Тож якщо хтось допускає у свідомості поняття зради, то власному собі.. Виступаючи в ролі і провокатора і зрадника(адже безпідставно нічого не стається). А той хто поруч, твоє власне відображення, якщо ти скривиш душею то побачиш те саме.
Поняття – зрада не існує. Але є розуміння особистої потреби. От коли людина навчиться визначати свої бажання, не як потребу чи норму, а як відповідальність перед власним сумлінням, тоді будь які поняття взагалі не місця бути, бо розумієш найважливіше – все чого ти бажаєш то втілені мрії, виплекані совістю, наслідком творення яких є Любов Щастя та радість.
Це мої думки та водночас підтекст даного вірша(я хочу так думати) – почуття людини з минулого життя. З єдиною заувагою – життя єдине, час тільки різний…
Певно це моя помилка коли мої слова дещо не ро зуміють.
Хочу пояснити свій коментар. З усією повагою до автора та користувачів сайту(принаймні тих, хто його прочитав). З рештою, це тільки моя особиста думка.
«Запаморочив розум почуттям, Думками перетиснувши аорту, Приречено закоханий в життя, Сьогодні відчуваю людський спротив»
Автор звертається до себе, хоча в своїй особі вбачає кохану людину, яка є прототипом життя. Його почуття хвилюючі і сильні, саме це дає йому волю відчувати себе своїм «Я» забувши що разом з тим, він лишається людиною, та людськість нагадує про себе.
«Я вийшов з маскараду німоти, І, схибивши, побачив свою ницість, Для чого ж добиватися мети З любов’ю, що поцвіла на полиці?»
Саме цей спротив порушує тишину ідилії закоханого в самого себе(життя). Без рожевих окулярів він оцінює своє реальне становище і ставить собі питання найбільш болючіші, ті які можуть похитнути його віру у неземне кохання, яке увсь цей час втілювалось творчістю – творами, які присвячує їй(коханій - життю - собі). Якщо твори квіти, то варто зібрати насіння, ящо пил то варто відсіяти найменші пилинки…
«Не вмію комусь бути тягарем, А ще, коли ярмо – моє кохання, Поповнивши відлюдників гарем, Так стане усім легше, без питання.»
Виникає думка відректись від життя, бо його життя не тільки його і не тільки її. Вона як образ кохання, котре належить всім.
«Зачерствів я вже врешті, й стрімголов Усе зробив, щоб серце скам’яніло, Не чутимеш від мене про любов, Ти ж цього, мовчки дивлячись, хотіла?»
На якусь мить стає кам’янаною брилою – притуплюючи найщиріше, що живе в його душі – Любов. Але відчуває помилку і питає в себе(неї) – ти ж цього хотіла?
«Скажи мені, якщо я помиливсь... Примусь мене залишитись собою... Я поруч, просто тихо озирнись... Й зроби усе, що хочеш, із любов'ю.»
Не чує поки відповіді, але хоче почути те чого найбільше прагне – я тебе Любою. Бо він хоче бути собою – Любов’ю. Саме тією любов’ю яка втілюється жінкою в реальному житті, яка живе в йогосерці, душі, але не поруч ним. Аби не причиняти їй болю(адже вона живе своїм життям) хоче просто відмовитись від любові…
Саша, не переймайся моєю думкою, вважай, що це моя хвороблива уява. Ибач, коли що не так.
З найкращими побажаннями, Світлана
Тіло створене для того аби пестити його, Душа - любити.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('