Просто хочу... усе... любов'ю... "?" Збери насіння. "?" У ярмі воли ходять, а ти - людина. "?" В рідній мові є тільки ствердження, частка "не" іншомовного" походження.
Я вірю, що вона хотіла тебе любити, то навіщо черствіти. Тіло створене для того аби пестити його, Душа - любити.
А чи ви задумовувались, що політика і життя по суті одна річ, лише назва інша? Ось ланцюжок: Воля людини чинить дію, яка відображає мораль та норми(стандарти) особистості., тож це є властивість людини свідомо керувати власною психікою. Можливість втілювати свою волю є показником сили, а сила - це держава. Держава то є організована сукупність людей об’єднаних взаємовідносинами – система сформована на співпраці між її членами(органами). Відповідно це є структура певного живого організму, який володіє сукупністю властивостей відмінних від неживого. Тож це унікальна, по-своєму особлива організація клітинок(суспільства) об’эднана спыльною метою, культурою, ынтересами… Усе це є ареал людської діяльності спрямований на створення, збереження, звеличення загально-взаємних правил для спільного життя. На цій Землі ми(люди) творимо неперевершене дійство – життя, яке і є діяльністю організації, що в свою чергу людина назвала політикою. Але ж суть не в назві. Тому давайте називати життя життям, і цим самим відбудовувати, закріплювати спільність ідеї, формувати, створювати взаємністю наше найцінніше багатство – Любов один до одного.
Так, Олексію, дзеркало. І проти себе самого тут не попреш, і не відділишся від іншого, бо суспільство це не ти, суспільство це люди, які відображають твою особистість. От саме тому, треба починати з себе, кожен з самого себе. Наша країна унікальна країна, як і весь Всесвіт. Може це надто наївно, але я мрію запалити вогник - "маленький майданчик любові" в сумлінні кожного знас. До речі, саме совість творить людину як людяність, бог совість - наша вихователька. Дякую Олексію. Але питання таки залишились відкритими для кожного з нас і не тільки ці. З повагою
тавроване серце болем розлуки - закована душа у пекельні пути... не трогай Петра, бо майбутнє прийшло, зозуля настирливо кличе світанок, а може захід? Народила й полишила - шепчуться люди, насправді же діти в чужому гнізді. І спокій і тиша і Анка колише теперішній стан.
“чого ти живеш на землі?» Бо Богу більше ніде жити, як в Раю.
Соріше навпаки - смітник на життя. Зараз стала модною професія психолога. Та виявляється що окрім себе самого не може допогти ніхто. Наркотики, алкоголь це залежність. Гроші також залежність. І чого ми від них не рятуємось? А я хотіла сказати, що всі ми залежні один від одного. Ось яке багатогранне розуміння залежності. Тільки вкласти б це розуміння Богу у вуста, аби він кожній душі силою її ж думки підказав шлях - як жити далі? Саме жити. А життя це не погоня за ейфорією, життя це і є ейфорія свого роду - Божий дар.
Ото читаєш, хлопці, ваші думки, і одна нотка за іншу печальніша, наче бабка плаче коло розбитого корита. Але прилине рибка до берега і дідусь її впіймає, та й стане бабка царицею.... коло розбитого корита. Ось така казка. А на вашу думку, чи є можливим життя суспільства без політики? Як ви можете собі уявити громаду людей обсягом у цілу країну(для початку) без президента та парламенту? І взагалі аби дати відповідь на питання чому так погано живем, певно треба визначити хто таке наші обранці... Буду вдячна якщо хтось висловить думку. З повагою, Світлана
У кожному жарті є доля жарту, усе інше правда - так якось сказала одна людина.
Моя давня оповідка-притча. Як правда голою стала
Мы живем в доме, наш дом находится в нашей стране, а наша страна - это часть большой, круглой земли."(Библия для малышей) А дощ не спинявся, ось у же тиждень, як небо затянулось темними хмарами. Якогось дня сонце спробувало визирнути з під їх завіси, та найстарша хмара сердито буркнула - прогримів грім, аж засвітилась від люті - зайнялась блискавка. Та ті миттєві вогні зуміли спалити сонце. Промені та промінчики налякано втекли до рідного попелища. Там продував вітерець, попіл піднімався над чорною безоднею, здалеку здавалось,що зібрався у вир, наче птахи, але так і не відлетів - осівся тонкою ковдрою на поверхні. Я, припилена й голодна стояла посеред тої безодні і ніяк не могла зрозуміти: куди поділося все, чому не чути співу птахів, шелесту листя, зденькоту капель?... Де я? Мою думку наздогнало відлуння - де я? -де я? - де я?... Та, ніщо, навколо мене мовчало, лише зрідка, бурмочучи - м-м-м, м-м-м. Але ледь чутно. Моторошно як, зябко, а прихилитись ніде, навіть, нічим накритись. Хіба, що, соромом - було подумала. Та я ж гола! - нарешті вигукнула правда, і вмить оніміла. А знаєте чому? Так ось. Створив Господь землю, і була вона пуста та порожня. Створив небо, небесні тіла, воду, рослини, тварини, людину. І надав людині занадто великі права. Не вірите? А тоді чому й по нині правда ходить гола та німа?
А фруктовий чай підійде? Домашнє тістечко, трішки затишку, трішки думок і мовчання, часом римоване, а часом прозове...? Питання лише в тому, чи ти готовий забути її, та й чи варто.
А Вона знає, що Вона твій сенс в житті? Певно, має відчувати незважаючи на даль. Якщо дозволиш, порада: кохання заслуговує мить зізнання. Тож іди до неї і даруй себе...
Ну, звісно мова йде про друга у твоїй особі.
Я впевнена, що така Сила розбудить Її трепетне серце.
Михайле, пора вже вже збагнути, що я не вмію ображатись, тільки любити. Розуміння Любові у кожного з нас своє, але ж це змінює той факт, що вона Єдина. ДивноЮ люди вивчають акторську майтерність, аби передати почуття на сцені чи в кіно. І це на стільки реально, як зараз день за вікном. Але лдесь у цьому загубилася суть. Бо Мистецтво це не гра, Мистецтво то є Життя. Яким би було життя людини без почуття? Звичайна еоція, а дає силу Жити. Якщо в загальному, усе що япишу - маленький куточок особистого світу, на стільки чуттєвого, наскільки вистачає мене. Це не спроба "роздягнутися" перед публікою, це реальність, яку показую іншим і даю можливість туди поринути, але власними пережитими чи набутими відчуттями. Вибачайте, я не вмію грати, але вмію любити, як грати.
Усім вдячна за увагу за розуміння і нерозуміння.
"Після Твоїх освідчень хочеться бути на місці того, кому Ти присвячуєш себе. Тому й відповідаю замість Нього: "Обожнюю. Кохаю."" Олександре, скажи це Тій, на місці якої зараз я. Тоді ти не будеш замість Нього, а будеш Собою з людиною, яку обожнюєш, кохаєш. Щасти. Сподіваюсть, Вона не образиться, якщо я зараз обдарую Тебе усмішкою -
Дякую. Це інтим не двох людей. Це інтим у якому формується цілий Всесвіт. І дана мить несе символ Жінки - символ Любові, Матері, Бога. Жінка це начало двох - її та нього.Це начало має назву - Дитина. Так само, як три іпостасі: Бог-Дух, Бог-Син, Бог-Отець.Усі три іпостасі символізують Єдину Сутність, Сутність, яка дає Життя - Мати.
Ну добре, для кожного розуміння свій час. З повагою, Світлана
В силу свого бажання людина може сприймати, чи не сприймати. Вірити мені не треба, з тої причини, що людина має вірити собі. Постають питання - хто я є? і де знайти Себе? Мої твори незвичні. Так. Вважайте це копирсанняс в Собі, як людині, як найвищому Божому творінні, як частині Бога... Вважайте це одкровенням. Свого часу Іван Богослов записав дивну річ, яку назвали апокаліпсисом і додали ознаку кінця. Тож вважайте, що мої твори то є не кінець страждянням, а початок Любовію - такого собі Раю у Душі, який втілюється в земному житті проявом відчуття людського щастя... Неймовірно вдячна вам за увагу, і всім іншим. Якось казала, що Спогад то є глибоко психологічний твір, за жанром вибрала казку. І просила шукати не Світлану Кедик, а Душу. Адже там змальована Любов Душі та Духу... усе інше наслідок їхньої Любові.
Я впевнена, що ви розумієте суть. А суть у тому, що це відображення власного тебе. Треба стояти прямо перед дзеркалом і дивитися у вічі і завжди думати і казати щиро. Тоді криві дзеркала випростуються і стають прямими.
Хочеться обігріти ласкою змерзлого і маленького у такому великому Всесвіті. Але збивається ритм і вона торкається уяви, наче свого відзеркалення у люстерку... проводить його поглядом по замерзлим просторам, ковтає сльозину і підкидує - вона звалиться зіркою на його голову, можливо. І він загадає здійсненне бажання. Ось такі відчуття від прочитаного
Осінь то весна з жовтобагряним цвітом. Літо то Зима і запахом пишноголових квітів.
Якийсь незвичний сум і шарм у ваших словах. Якась ностальгічна поважність, якась обпашіла справжність... торкається струнами буденності і лине у вир з почуттів - час швидкоплинний.
Ви надхненна людина. З найкращими побаджаннями, Світлана
Ну, вона то безперечно Вона. Так завжди буває, коли кохаєш. Тільки от щирість на замовлення не пишуть. А ти другу передай від незнайомої Світлани: коли любиш - Люби, а не страждай.
-2
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('